Дисертаційна робота присвячена присвячено встановленню значення політичної маніпуляції як чинника ризикового розвитку сучасної політичної комунікації в умовах демократизації.
У сучасних дослідженнях політичної комунікації дедалі частіше з'являються спроби встановити не лише структурні елементи політико-комунікаційних взаємодій, але й взаємозв'язок між сучасними комунікаційними явищами та політичним процесом. Мотивація політичних повідомлень з боку суб'єктивних цілей та уподобань і політичних акторів виступає важливою темою для розкриття тенденцій розвитку сучасної «медіакратії» та еволюції політичного представництва й управління за цифрової інформаційно-комунікаційної доби.
Маніпулятивний зміст політико-комунікаційних повідомлень є чинником інтерпретації смислу участі політичних суб'єктів та інститутів у передаванні політичних повідомлень. Системний характер політичних маніпуляцій дозволяє виявити повторювані зразки політико-комунікаційної поведінки та зміну інституційного дизайну демократичної конкурентної політики відповідно до засобів поширення політичних відомостей з прихованою метою.
Фокусування уваги наукової спільноти на концептуалізації політичної маніпуляції в контексті антикризової політичної комунікації дозволяє з'ясувати моделі трансформації таких базових політико-комунікаційних явищ, як політична мова, політичне послання, політична інтерпретація тощо. В умовах сучасної України зміст та масштаби політичної маніпуляції вимагають не лише концептуального уточнення цього поняття, але й співвіднесення з особливостями демократизації як тенденції всього періоду після Революції Гідності. Також дослідження політико-маніпулятивного контексту політичної комунікації відповідає на запити щодо пошуку власної української моделі політичної змагальності за доби діджиталізації, а також в умовах збройної боротьби України проти російської агресії.
Політико-маніпулятивні методи та прийоми набувають актуальності в контексті відстоювання українського національного інформаційного простору, формування новітньої національної ідентичності, комунікаційної спроможності громадянського суспільства тощо. Таким чином, актуальність дослідження політичної маніпуляції як чинника розвитку політичної комунікації зумовлена як необхідністю наукового уточнення поняттєво-категоріального апарату, так і демонстрацією відповідності наукового пошуку наявним теоретичним положенням.
Мета дисертаційного дослідження – встановлення значення політичних маніпуляцій як чинника ризикового розвитку сучасної політичної комунікації в умовах демократизації.
Фаховий політологічний дискурс стосовно політичних маніпуляцій поступово відходить від нормативістських тенденцій та намагається встановити об'єктивну сутність маніпулятивних політичних комунікацій як суттєвого різновиду політичної діяльності. В рамках сучасних політико-інституційних досліджень політичної комунікації встановлено, що політичне маніпулювання є сукупністю дій з використанням засобів масової комунікації, спрямованих на зміну поведінки сучасних реципієнтів політичних повідомлень. Ця зміна поведінки відображає наміри політичних акторів досягти певної політичної мети. Застосування сучасних засобів масової комунікації визначає можливість оперативного поширення політичних повідомлень та донесення їх до адресата.
Оскільки основою політичного маніпулювання виступає зміна значення політичного повідомлення, то на початковому етапі політико-маніпуляційної кампанії належить узгодити ролі учасників. Це вимагає певного консенсусу щодо за поширенням неправдивої інформації або інформації, яка може мати подвійне тлумачення. У зв'язку з цим основою політико-інституційної структури та середовища політичного маніпулювання виступають упереджені політико-технологічні осередки та центри, які займаються організаціями політичних кампаній.
Підходи до типологізації політичного маніпулювання формуються на основі основних завдань політичної комунікації у середовищі політичної конкуренції. На основі аналізу цільових чинників мотивації політико-комунікаційних дій встановлено що, політико-маніпулятивна діяльність може бути типологічно розділена на спонтанну або стихійну, організовану (заплановану) та реактивну.
Відповідно до особливостей організації політичної кампанії вона може бути розділена на масштабну, локальну, ситуативну або індивідуально-групову (адресну). Відповідно до рівня оперування політичних акторів вона може бути розділена на стратегічну та ситуативну. У контексті планів політико-технологічного забезпечення політичної діяльності політична маніпуляція може бути довгостроковою або короткостроковою, а також середньотерміновою. Відповідно до смислів політико-комунікаційного повідомлення політична маніпуляція може бути розділена на концептуальну, символьну, прагматичну, соціокультурну.
