Дисертація присвячена комплексному дослідженню особливостей змісту та сутності об’єктивних та суб’єктивних ознак основного, кваліфікованого та особливо кваліфікованого складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263-1 КК, з’ясуванню окремих суперечностей, нечіткості відповідних правових визначень кримінального законодавства та розробленню відповідних пропозицій по його удосконаленню.
Актуальність обраної теми дослідження обумовлюється значною кількістю проблем теоретико-правового та равозастосовного характеру. Зокрема, недостатнім рівнем наукового дослідження зазначеної проблеми, що обумовлюється відносно новітнім характером сформульованої кримінально-правової норми; відсутністю загальновизнаних наукових позицій з більшості досліджуваних нами питань; необхідністю визначення основних напрямків подальшого удосконалення кримінального законодавства у досліджуваній сфері незаконного обігу джерел підвищеного ступеня небезпеки; складністю кваліфікації та розмежування однорідних діянь, предметом яких є вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини та вибухові пристрої, зокрема.
В першому розділі дослідженню піддавалися теоретичні, історичні та міжнародно-правові проблеми кримінальна відповідальність за незаконне поводження із зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами.
Ретроспективний підхід до оцінки стану дослідження розглядуваної проблеми дозволив визначити певні тенденції та закономірності щодо визначення основних напрямків дослідження, змісту та сутності тих наукових позицій, які в подальшому набували загального визнання та формального закріплення у кримінальному законодавстві, сприяли визначенню конкретних наукових проблем, які потребували більш поглибленого дослідження. Узагальнений аналіз значної кількості положень
доктрини права як суто кримінально-правового (кримінологічного) напрямку, так і криміналістичного, які безпосередньо (або ж опосередковано) стосуються меж та характеру правового регулювання відносин, пов’язаних із обігом зброї, доцільного механізму (інструментарію) захисту прав, свобод, законних інтересів громадян від кримінально-протиправних посягань із
застосуванням небезпечних властивостей предметів даних посягань дозволили запропонувати певну періодизацію щодо розвитку доктрини права в розглядуваній сфері: з 50-х років ХХ ст. – до відновлення незалежності України у 1991 р.; з 1991 по 2001 рр. - перше десятиріччя незалежності України до ухвалення Кримінального кодексу України 2001 р.; з 2001 до
2012 рр. – формування передумов для виникнення нового складу злочину; з 2012 р. до сьогодні – розвиток наукових напрацювань стосовно складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263-1 КК.
На підставі історичного системно-порівняльного дослідження правових джерел загального та кримінально-правового характеру, що застосовувались на території України за часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, часів чинності законодавства російської та Австро-Угорської імперії, чинності КК України 1922, 1927, 1960, 2001 років і до сьогодні і стосувалися правового регулювання сфери незаконного обігу зброї, бойових припасів та вибухових речовин запропоновано умовно виокремити наступні історичні етапи: X – XVI століття – етап становлення криміналізації діянь, пов’язаних із використанням зброї (різних її різновидів); діянь, предметом посягання яких є зброя; XVII – початок XX століття – етап формування кодифікованого кримінального законодавства щодо незаконного поводження із зброєю та вибухівкою, переробки та інших дій, спрямованих на удосконалення їхніх властивостей; 1920-1991 роки (переважно часи входження України до СРСР) – етап розвитку кримінального законодавства в частині уточнення дефініцій та санкцій щодо різних дій по відношенню до
зброї, боєприпасів, вибухівки змін їхніх властивостей; з 1991 р. по теперішній час – період остаточної трансформації та формування кримінального законодавства України у сфері незаконного обігу зброї, бойових припасів, вибухових речовин на тлі основних напрямків становлення правової незалежності України та обговорення можливостей легалізації обігу окремих видів зброї.
Здійснення системно-правового порівняльного аналізу чинного кримінального законодавства наступних країн світу: Грузії, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан, Республіки Молдова, Азербайджанської Республіки, Республіки Казахстан, Китайської Народної Республіки, Литовської Республіки, Республіки Польща, Чеської Республіки,Турецької Республіки, Королівства Іспанії, Французької Республіки, - дозволило з’ясувати найтиповіші та більш прогресивні тенденції
кримінального законодавства інших країн світу в частині критеріїв кодифікації кримінально-правових норм, особливостей їхнього змісту під час формулювання основних та кваліфікованих ознак складів злочинів, обсягу відповідальності, видів та термінів покарання тощо.
