У вітчизняних джерелах зазначається дефіцит даних щодо особливостей змін показників раннього післяопераційного відновлення пацієнтів прооперованих з приводу раку ободової кишки за умов реалізації найбільш поширених схем анестезіологічної підтримки на інтра- та постопераційному етапах, незважаючи на те, що даний аспект є обов’язковим компонентом комплексної оцінки успішності проведеного лікування у ранній період спостереження. Метою дослідження було вдосконалення комплексного підходу до анестезіологічного супроводу хворих з раком ободової кишки у ранньому післяопераційному періоді з використанням принципів преемптивної та превентивної аналгезії. Згідно апробованої прогностичної моделі, що характеризувалася достатнім рівнем допасованості, було встановлено, що загальний патерн впливу показника вираженості болю у ранній післяопераційний період на зміни відповідних клінічних параметрів у різних вікових групах та серед осіб різної статі виявився статистично аналогічним, та характеризувався наступним трендом: зростання рівнів NRS провокувало більш виражені статистично обґрунтовані девіації у структурі параметрів ДАТ, САТ та ЧСС відносно рівня норми, а також було асоційовано із довшою тривалістю перебування хворих в умовах стаціонару та вищим ризиком розвитку ускладнень у формі нудоти та блювання. Відтак для підвищення ефективності контролю післяопераційних больових відчуттів та оптимізації складових комплексної оцінки стану хворого у ранній післяопераційний період було запропоновано використовувати наступну схему анестезіологічної підтримки, яка базується на реалізації принципів преемптивної та превентивної аналгезії та виключенні потреби у застосуванні наркотичних середників:
- до початку оперативного втручання: прегабалін – 150 мг per os за 12 год до операції, ацетамінофен – 1000 мг в/в до розрізу шкіри, MgSO4 25% – 2500 мг в/в до розрізу шкіри, дексаметазон – 8 мг в/в до розрізу шкіри, декскетопрофен – 50 мг в/в до розрізу шкіри (преемптивна аналгезія); епідуральна анестезія на рівні Th XI-XII за стандартною методикою з уведенням розчину лонгокаїну 0,25% - 4,0 мл як контрольну тест-дозу, та 0,125% розчин лонгокаїну з комбінацією фентанілу 2 мкг/мл на інфузоматі з розрахунку 5,5 – 9,5 мл/год;
- індукційний компонент: розчин діпрофолу 1% - 2,0 – 2,5 мг/кг маси тіла в/в, атракуріум 0,5 – 0,6 мг/кг, через 90 сек проводилася інтубація трахеї; підтримка анестезії: розчин діпрофолу 1% на інфузоматі 4-10 мкг/кг/год; міорелаксація: розчин атракуріуму у дозі 0,1 – 0,2 мг/кг;
- після закінчення оперативного втручання: нефопам 20 мг/мл – 2,0 мл в/м кожні 8 год (1-доба); ацетамінофен – 1000 мг в/в кожні 8 год (3-доби); декскетопрофен – 50 мг в/в кожні 8 год (3-доби).
Для оцінки її клінічної ефективності проводили аналіз стану хворих, прооперованих з приводу раку ободової кишки у ранній післяопераційний період, за умов реалізації різних схем анестезіологічного супроводу у трьох досліджуваних групах:
- І група дослідження – безопіоїдна схеми анестезіологічного супроводу з реалізацією заходів преемптивної та превентивної аналгезії, 77 осіб (57-69 років);
- ІІ група контролю – анестезіологічна підтримка котрих забезпечувалась за рахунок класичних протоколів із застосуванням опіоїдів, 58 осіб (54-69 років);
- ІІІ група порівняння – анестезіологічна підтримка за рахунок модифікованої схеми із проведенням епідуральної анестезії, 54 особи ( 52-71 рік).
У результаті проведеного дослідження вперше обґрунтовано доцільність реалізації безопіоїдної схеми анестезіологічної підтримки хворих, що потребують проведення оперативних втручань з приводу патології раку ободової кишки у інтра- та постопераційний періоди, та доведено її клінічну ефективність, базуючись на результатах комплексної оцінки змін параметрів САТ, ДАТ, ЧСС, частоти розвитку випадків нудоти та блювання, а також потреби в моніторингу за хворим в умовах стаціонару. Додатково аргументовано підхід до прогнозу змін післяопераційного стану хворого, прооперованого з приводу раку ободової кишки, та потреби його лікування в умовах стаціонару з вираженою необхідністю купірування больових відчуттів, виходячи із зареєстрованих параметрів тривалості проведення оперативного втручання та інтенсивності постопераційного болю у перші дні після операції та урахуванням можливостей реалізації різних підходів до анестезіологічної підтримки.
