У відкритому проспективному непорівняльному одноцентровому
дослідженні проаналізували дані, отримані при клінічному та інструментальному
обстеженні 179 пацієнтів з персистентною ФП неклапанного ґенезу, послідовно
включених у період з лютого 2020 року по грудень 2022 року. Серед включених
пацієнтів було 130 (72,6 %) чоловіків і 49 (27,4 %) жінок віком від 29 до 82 років,
середній вік (середнє ± стандартне відхилення) (58±11) років. Вік дебюту ФП
становив (медіана, квартилі) 54 (47-60) років, з анамнезом цієї аритмії упродовж
5 (3-6) років і тривалістю останнього епізоду 95 (53-105) днів. Залежно від
тривалості епізоду персистентної ФП, усі пацієнти були поділені на дві групи: з
епізодом ФП 8-89 днів (90 днів) – 64 (55,7 %) пацієнтів («рання» персистентна
3
ФП), та епізодом ФП 90 днів (до 12 місяців) – 115 (64,3 %) осіб («пізня»
персистентна ФП).
Індекс маси тіла (ІМТ) становив 30,7 (26,3-34,3) кг/м2
. Надлишкову масу
тіла (ІМТ 25,0-29,9 кг/м2
) мали 53 (29,6 %) пацієнти, ожиріння (ІМТ ≥30 кг/м2
) –
100 (55,9 %).
Артеріальну гіпертензію діагностували у 157 (87,7 %) пацієнтів, стабільну
ішемічну хворобу серця – 77 (43,0 %). Гострий інфаркт міокарда раніше
перенесли 17 (9,5 %) осіб.
Хронічну серцеву недостатність (СН) стадії В було виявлено у 59 (33,0 %)
пацієнтів, а стадію С відзначено у 120 (67,0 %) осіб. Розподіл включених
пацієнтів за функціональними класами (ФК) СН (за NYHA) був таким: ІІ – 120
(67,0 %), ІІІ – 44 (24,6 %), і IV – у 15 (8,4 %).
Ризик тромбоемболічних ускладнень за шкалою CHA2DS2-VASc становив
3 (2-4) бали. Ступінь вираження симптоматики ФП за модифікованою шкалою
EHRA був таким: клас 2b – 119 (66,5 %) пацієнтів, клас 3 – 45 (25,1 %), і клас 4 –
15 (8,4 %).
Інсульт або транзиторна ішемічна атака в анамнезі зареєстровані у 3
(1,7 %) пацієнтів. Цукровий діабет типу 2 (ЦД) мали 27 (15,1 %) хворих,
хронічне обструктивне захворювання легень – 4 (2,2 %), автоімунний тиреоїдит –
22 (12,3 %).
Лабораторні дослідження виконували за стандартними методиками.
Розраховану швидкість клубочкової фільтрації (рШКФ) визначали за формулою
CKD-EPI (версія 2021 року). Серед 179 пацієнтів розподіл градацій показника
рШКФ був таким: ≥90 мл/хв/1,73 м2 – 28 (15,6 %), 60-89 мл/хв/1,73 м2 – 115
(64,3 %), і <60 мл/хв/1,73 м2 – 36 (20,1 %).
Морфофункціональний стан міокарда оцінювали за допомогою
трансторакальної (ТТЕ) і трансезофагеальної ехокардіографії (ТЕЕ) за
стандартними методиками.
За градаціями фракції викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) пацієнти
розподілилися наступним чином (N=177): більшість (n=118 [66,7 %]) мали ФВ
4
ЛШ ≥50 % (збережена систолічна функція), 29 (16,4 %) – 40-49 % (помірно
знижена ФВ ЛШ), і 30 (16,9 %) – <40 % (знижена систолічна функція).
Ознаки легеневої гіпертензії (ЛГ) було виявлено у 149 (84,2 %) зі 177
пацієнтів з доступними даними: легкого ступеня – у 127 (85,2 %) пацієнтів, і
помірно вираженої – у 22 (14,8 %) осіб. Регургітація на мітральному клапані
зафіксована у 147 (83,1 %) пацієнтів: легкого ступеня – у 117 (79,6 %) випадках, і
помірно виражена – 30 (20,4 %). Регургітація на трикуспідальному клапані (ТК)
була зареєстрована у 137 (77,4 %) пацієнтів: легкого ступеня – 114 (83,2 %),
помірно виражена – у 23 (16,8 %) випадках.
Функціональний стан вушка лівого передсердя (ВЛП) оцінювали за
максимальною швидкістю вигнання крові (ШВК) (при ТЕЕ), яка серед
включених у дослідження пацієнтів була 38 (31-51) см/с, й у 56,4 % (n=101)
випадків становила ≤40 см/c. Феномен спонтанного (ехо)контрастування (ФСК) у
лівому передсерді (ЛП) реєстрували у 80 (44,7 %) пацієнтів, серед яких у 52
(65 %) випадках – І-ІІ ступеня, й у 28 (35 %) – ІІІ-IV ступеня.
У 45,3 % (n=81) пацієнтів здійснювали діагностичну
коронаро(вентрикуло)графію. У 47 (58 %) випадках не виявлено значущих
стенозів субепікардіальних вінцевих артерій; 17 (21 %) пацієнтів мали
односудинне ураження, 12 (15 %) – двосудинне, та 5 (6 %) – трисудинне.
Двадцяти восьми (15,6 %) пацієнтам раніше була проведена реваскуляризація
міокарда шляхом перкутанного коронарного втручання [ПКВ] або шунтування
вінцевих артерій.
Для визначення предикторів відновлення СР проаналізовано дані 115
пацієнтів з тривалими епізодами персистентної ФП (≥90 днів), яким проводилася
процедура планової електричної кардіоверсії (ЕКВ). Усі пацієнти отримували
антикоагулянтну терапію та аміодарон упродовж не менше трьох тижнів перед
проведенням ЕКВ. Процедуру ЕКВ вважали ефективною за умови збереження
СР на момент виписування пацієнта зі стаціонару.
Відновлення СР методом ЕКВ досягнуто у 59 (51,3 %) зі 115 пацієнтів. У
подальшому цим пацієнтам призначали терапію аміодароном упродовж
5
принаймні трьох місяців після ЕКВ. Антикоагулянтна терапія застосовувалася
обов’язково впродовж одного місяця після ЕКВ, а надалі – з урахуванням ризику
за шкалою CHA2DS2-VASc. Тривалість спостереження у динаміці становила 6
місяців.
