Актуальність проблеми лікування захворювань колоректальної зони
визначається тим, що, за даними багатьох авторів, питома вага хворих, що мають
поєднані захворювання прямої кишки, становить 20-30%, і при цьому
відзначається тенденція до їх зростання. Діагностика і вибір методу лікування
поєднаних захворювань прямої кишки являють собою складну і ще не до кінця
вивчену проблему. Серед проктологічних захворювань по частоті виникнення
геморой та тріщина анального каналу займають, відповідно, перше та третє
місця. За даними різних літературних джерел, комбінацію хронічного геморою з
анальною тріщиною мають 55 – 70% пацієнтів [27, 28, 33, 35, 36, 96, 97].
Проблема зростаючої поширеності проктологічних захворювань набула
особливої актуальності у сучасній медицині у зв'язку з тим, що дана патологія
завдає пацієнтам суттєвих неприємностей, знижує якість життя, негативно
впливає на працездатність та психологічний стан та часто потребує застосування
хірургічних методів корекції, не піддаючись консервативному лікуванню.
3
Виходячи з існуючих даних про етіопатогенез захворювань прямої кишки,
ці стани пов'язані з судинними змінами в анальному каналі. Васкулярні
порушення включають артеріовенозний дисбаланс в гемороїдальних вузлах, а
також порушення мікроциркуляції в параанальній області, що може
супроводжуватися утворенням лінійних виразок, подібних за своїм характером з
варикозними виразками, пояснюючи хронічний перебіг багатьох анальних
тріщин при геморої [144]. Крім того, ішемізація колоректальної зони
супроводжується гіпертонусом анального сфінктера, порушеннями цілісності
анодерми, запаленням та інфікуванням, змінами фіброзно-м’язового апарату, що
сприяють опущенню та випадінню гемороїдальних вузлів та перешкоджають
загоєнню анальної тріщини [7, 146]. Таким чином, для ефективного лікування
колоректальних захворювань необхідно здійснювати комплексне лікування,
спрямоване на усунення васкулярних та структурних порушень.
При хірургічному лікуванні поєднаних захворювань прямої кишки перед
лікарем завжди постає питання: розділити хірургічне втручання на два етапи або
зробити одночасну хірургічну корекцію поєднаної патології і коли слід чинити
так чи інакше. В країнах СНД, як і в Україні зокрема, традиційні оперативні
втручання складають 83%, а малоінвазивні методики – 17 %. У США та країнах
Євросоюзу частка останніх – 79 – 83%. Тому сьогодні особливого практичного
значення набуває розробка та впровадження менш травматичних малоінвазивних
методик хірургічного лікування даної патології.
Вже давно доведено, що симультанне оперативне лікування геморою та
анальної тріщини призводить до подовження часу операції та строку перебування
пацієнта в стаціонарі, підвищення інтенсивності больового синдрому після
операції, збільшує ймовірність нагноєння післяопераційної рани, кровотечі,
інконтиненції та стенозу анального каналу. У той самий час, виконання двох
окремих операцій із приводу даних патологій продовжує термін лікування та
загальний час непрацездатності пацієнта, що є соціально та економічно
невигідним [18, 123].
4
Однією з причин незадовільних результатів при лікуванні геморою та
анальної тріщини є значна травматизація анального каналу і, як наслідок,
погіршення кровотоку в зоні існування анальної тріщини. Це експериментально
доведено під час виконання пацієнтам лазерної допплерної флоуметрії [144, 157].
У свою чергу малоінвазивні методи, запропоновані для лікування цих патологій,
недостатньо радикальні і частіше призводять до рецидивів. Тому для
симультанного лікування геморою та анальної тріщини пошук шляху
нівелювання ускладнень та їх причин досі залишається актуальним, а діагностика
і вибір методу лікування поєднаних захворювань прямої кишки являють собою
складну і ще не до кінця вивчену проблему [15, 34, 56, 81, 95, 132 – 133].
Дисертаційна робота присвячена покращенню результатів лікування
пацієнтів з хронічним гемороєм поєднаним з хронічною анальною тріщиною
шляхом одномоментного оперативного лікування з використанням методики
трансанальної гемороїдальної деартеріалізації (ТГД).
Для виконання поставленої мети дослідження було визначено наступні
завдання: вивчити результати хірургічного лікування хронічного геморою та
хронічної анальної тріщини з використанням традиційних способів хірургічного
лікування; обґрунтувати можливість використання трансанальної гемороїдальної
деартеріалізації у пацієнтів з поєднаною патологією анального каналу; розробити
спосіб та алгоритм хірургічного лікування даної категорії пацієнтів; оцінити
результати хірургічного лікування пацієнтів з гемороєм та анальною тріщиною з
використанням розробленого алгоритму та порівняти їх з результатами
традиційних методик лікування.
