У дисертаційному дослідженні вирішено актуальне науково-практичне завдання щодо поглиблення теоретичних основ, розвитку методичних підходів і обґрунтування організаційних засад удосконалення комунікаційної взаємодії державних та недержавних суб’єктів в публічному управлінні в Україні.
Вперше запропоновано та обґрунтовано науково-методичний підхід до формування процесів комунікаційних взаємодій між суб’єктами державного та недержавного секторів, який ґрунтується на інтегрованому підході та формуванні комплексного механізму управління процесом комунікаційної взаємодії суб’єктів державних та недержавних секторів на прикладі реалізації державної політики безбар’єрності через створення при Міністерстві культури та інформаційної політики України Комунікаційного офісу безбар’єрності та Експертної ради.
Комплексний механізм реалізації комунікаційної взаємодії в публічному управлінні адаптований під сучасні виклики та відповідає таким засадам: визнання функції комунікації стратегічною, координація та інтеграція всіх учасників, єдині професійні стандарти, база знань, професіоналізм та етика, розвиток спроможності спеціалістів з публічних комунікацій, налагодження процесів внутрішньої комунікації, розмежування політичної і державної комунікації, інклюзивність і доступність публічних комунікацій, відкритість і підзвітність в публічному управлінні, зрозумілість та своєчасність для громадян та медіа, урахування контексту, в якому відбуваються комунікації. Очікуваними результатами впровадження змін визначено наступні: скоординованість комунікаційного процесу; поінформованість громадян про публічну політику, заходи, форми їхньої участі; координація дискусій між урядовими структурами та представниками громадянського суспільства, інших заінтересованих сторін та їхньої взаємодії.
Удосконалено понятійно-категоріальний апарат дослідження процесів публічного управління системою комунікаційних заходів між представниками державного та недержавного секторів у в частині дефініційного тлумачення поняття «комунікаційна взаємодія в публічному управлінні» в контексті розмежування політичної та державної комунікації.
Узагальнено новітні тенденції функціонування комунікаційної взаємодії суб’єктів державного і недержавного сектору в Україні та світі, які впливають на рівень довіри громадян до державних та недержавних інститутів у мирний та військовий час задля обґрунтування потреби у забезпеченні високих стандартів і скоординованості в урядових комунікаціях, сприяння залученню заінтересованих сторін.
Подальшого удосконалення набули нормативно-правові основи комунікаційної діяльності в публічному управлінні України та науково-методичні підходи до формування моделей взаємодії між суб’єктами державного і недержавного секторів через синтез позитивних практик публічних комунікацій з організаціями громадянського суспільства, медіа, бізнесами, органами місцевого самоврядування і міжнародними організаціями.
Удосконалено концептуальні засади інтегрованого підходу до комунікаційної взаємодії в публічному управлінні шляхом створення комунікаційної стратегії, щоб спільно досягнути поставленої мети, залучення і координації заінтересованих сторін, використання сучасних комунікаційних технологій і каналів комунікацій, їх можливого синтезу.
Розвинуто науково-методичний підхід до систематизації передових ідей та сучасних підходів розвинених країн світу у сфері публічного управління організацією комунікаційної взаємодії суб’єктів державного і недержавного секторів в частині можливої імплементації найкращих практик в Україні на прикладі Франції, взаємодії в умовах децентралізації, Канади та Великобританії – у визначенні державних пріоритетів і єдиних стандартів, а також використання Барселонських принципів в публічних комунікаціях в Україні.
Запропоновані науково-методичні підходи та практичні рекомендації щодо вдосконалення комунікаційної взаємодії на прикладі реалізації Стратегії створення безбар’єрного простору в Україні, впровадженої за участі суб’єктів державних та недержавних секторів: професіоналізація осіб залучених до комунікаційного процесу; створення доступних освітніх курсів; уніфікована термінологія у комунікаційному процесі; популяризація ідей комунікаційної взаємодії керівниками державних структур різних рівнів; ініціювання процесу комунікаційної взаємодії у різноманітних заходах, культурних подіях; посилення зовнішньої і внутрішньої комунікаційної взаємодії; залучення до взаємодії представників громадянського суспільства, бізнесу, місцевого самоврядування та інших заінтересованих сторін для вироблення суспільно важливих рішень.
