У дисертації представлено теоретико-методологічні та практичні аспекти організаційного механізму державного управління з надання соціальних послуг територіальним громадам і розроблено модель та напрями удосконалення його функціонування.
Обґрунтовано забезпечення бюджетної автономії через власні бюджети громад, що дає їм можливість призначати кошти для соціальних послуг, здійснювати фінансовий контроль та раціонально розподіляти ресурси; розкрито чинники інтеграції послуг, що передбачають можливість інтеграції різних видів соціальних послуг (освіта, охорона здоров'я, соціальна підтримка тощо) для комплексного задоволення потреб громади; розкрито аспекти управління ресурсами громади, які включають витрати на адміністративні витрати та розподіл бюджетних коштів між різними програмами та послугами, обґрунтовано роль моніторингу та оцінки якості наданих соціальних послуг громаді.
Обґрунтовано необхідність розмежування зобов’язань між центральним та регіональними рівнями в системі надання соціальних послуг, відповідно до яких на рівень територіальних громад покладено обов`язки по контролю за дотриманням законодавства у сфері соціального захисту населення, розробка планів та програм соціального розвитку, ведення регіонального реєстру надавачів соціальних послуг, інформування населення щодо їх переліку який гарантується державою та переліку соціальних послуг які можуть замовлятися та оплачуватися населенням громад у недержавних організаціях та приватному секторі.
Науково обґрунтовано авторське визначення понять «організаційний механізм державного управління наданням соціальних послуг», «резилієнтність в наданні соціальних послуг територіальним громадам», розкрито їх сутність та особливості реалізації в територіальних громадах, зокрема «організаційний механізм державного управління наданням соціальних послуг» - це система структур, процесів, норм, правил і інструментів, що визначають, як органи публічного управління, місцевого самоврядування, стейкхолдери спільно планують, координують, фінансують, надають, моніторять та оцінюють соціальні послуги для населення територіальних громад та «резилієнтність в наданні соціальних послуг територіальним громадам» як здатність системи соціальних послуг і її інфраструктури адаптуватися до змінних умов і стрімкого розвитку суспільства та діяти ефективно в умовах кризи або надзвичайних ситуацій.
Визначено підходи до формування пріоритетних напрямів державної політики з надання соціальних послуг населенню у розвинених країнах світу, а саме серед напрямів використання зарубіжного досвіду надання соціальних виплат виділено наступні чинники: приведення розмірів соціальних виплат до реальних потреб їх одержувачів; впровадження системи обов'язкового медичного страхування; охоплення системою соціальних виплат лише населення без засобів до існування та втрати працездатності; забезпечення спрямованості та справедливості надання соціальних виплат шляхом посилення контрольних функцій органів соціального контролю; диференціація допомоги по безробіттю, що зумовлює індивідуальний підхід та високий рівень захисту від безробіття осіб без альтернативних джерел доходу; надання соціальної допомоги в натуральній формі та у формі участі у тимчасових соціальних програмах, які передбачають не лише соціальну підтримку, а й працевлаштування та професійний розвиток.
Науково обґрунтовано основні складові організаційного механізму державного управління наданням соціальних послуг в територіальних громадах – до складових, які спільно забезпечують ефективну та системну роботу системи соціального обслуговування можна віднести: законодавство; установи та організації; фінансування; кадри та персонал; інфраструктура та ресурси; моніторинг і оцінка; співпраця та партнерство; інформаційна система; етика і стандарти.
Обґрунтовано організаційний механізм державного управління з надання соціальних послуг територіальним громадам і розроблено напрями удосконалення його функціонування, які конкретизуються в наукових результатах дослідження. Дослідженням доведено, що основою для співпраці між державним та приватним секторами є розуміння мотивації та визначення відносин між ними.
Розроблено та обґрунтовано модель організаційного механізму державного управління з надання соціальних послуг територіальним громадам в умовах воєнного стану України, розкрито напрями його формування, реалізації та вдосконалення, зокрема до теоретико-методологічних основ комплексного механізму державного регулювання ринку соціальних послуг віднесено: нормативно-правовий, інституційний, організаційний, економічний, фінансовий, ресурсний, інформаційно-комунікаційний механізми та обґрунтовано структуру, взаємозв’язки та систему відносин між елементами структури та учасниками ринку, що підпадають під регуляторний вплив держави.
