Дисертаційна робота присвячена вивченню процесів росту й розвитку
рослин картоплі, формування високої врожайності, підвищення коефіцієнта
розмноження, виходу насіннєвої фракції шляхом оптимізації системи
удобрення та розміру фракції посадкового матеріалу різного сортового
складу.
У роботі досліджено наростання вегетативної маси рослин, підвищення
площі листкової поверхні, фотосинтетичного потенціалу посіву, чистої
продуктивності, кількості стебел, урожайності та насіннєвої продуктивності
картоплі залежно від чинників, які досліджували. Визначено кореляційні
зв’язки між цими показниками та врожайністю.
У дисертації запропоновано розв’язання важливої наукової проблеми –
підвищення виходу насіннєвої фракції картоплі шляхом застосування
оптимальних технологічних прийомів вирощування.
Окреслено значення сорту в реалізації потенційних можливостей
урожайності картоплі з урахуванням його адаптивної здатності (стійкості до
несприятливих абіотичних і біотичних умов). Звернено увагу на комплекс
шкодочинних організмів, які, за умови зростання їхньої чисельності, значно
знижують урожайність, що спричиняє потребу інтегрованої системи захисту
рослин. Сутність такої системи, спрямованої на боротьбу з патогенами,
полягає в комплексному застосуванні агротехнічних, хімічних, біологічних
та організаційно-господарських методів контролю за численними паразитами
картоплі, зокрема й упровадження нових сортів і технологій вирощування
цієї культури.3
Проаналізовано едафо-кліматичні умови проведення досліджень,
простежено вплив гідротермічного режиму на процеси росту й розвитку
рослин картоплі. Виокремлено й охарактеризовано як сприятливі, так і менш
сприятливі для вирощування за гідротермічним режимом роки.
Запропоновано оптимальні технологічні прийоми вирощування
насіннєвої картоплі, які забезпечують максимальні показники лінійного
росту, кількості стебел і бульб.
За умови локального внесення добрив у дозі N45Р45К45 на фоні фосфорнокалійного удобрення та дії напівперепрілого гною отримано найвищі
прирости висоти рослин у сортів Лаперла, Гранада й Мемфіс. Н а ц ь о м у
ж варіанті в сорті Гранада за рахунок збільшення фракції посадкового
матеріалу отримано найвищу кількість стебел (від 4,2 до 4,8 шт.) та бульб
(від 9,0 до 9,5 шт.).
Досліджено наростання надземної вегетативної маси рослин, площі та
індексу листкової поверхні, чистої продуктивності фотосинтезу та
фотосинтетичного потенціалу залежно від досліджуваних технологічних
прийомів вирощування.
Незалежно від сорту, упроваджуючи інтенсифікацію технологій
вирощування, збільшувалася площа листкової поверхні. Найбільшу площу
листкової поверхні зазначено в сорті Гранада, за внесення мінеральних
добрив у дозі N45Р45К45 на фоні післядії напівперепрілого гною та фосфорнокалійного удобрення. Площа листкової поверхні в разі збільшення фракції
посадкового матеріалу змінювалася на 10 добу після появи повних сходів від
11,7 до 12,9, у фазу бутонізації − від 20,4 до 21,8 та у фазу повного цвітіння −
від 25,9 до 27,2 м².
