Дисертація присвячена вирішенню важливого наукового завдання, яке полягає в узагальненні досвіду залучення військових контингентів країн – членів НАТО для боротьби з міжнародним тероризмом. На початку ХХІ ст. міжнародний тероризм став явищем, яке фактично загрожувало існуванню людської цивілізації. За останні понад двадцять років тероризм перетворився на одну з глобальних проблем, що потребувала адекватної та своєчасної реакції на його прояви з боку країн і міжнародних організацій. Проте їх діяльність до 2001 р. виявилася недостатньо результативною у боротьбі з цим явищем. Рівень терористичної загрози у світі залишився на високому рівні. Від міжнародного тероризму потерпали країни, де тривали збройні конфлікти (передусім на Близькому Сході та в Африці), так країни Заходу, що до останнього часу вважалися цілком безпечними з огляду на розвинену діяльність правоохоронних органів і спецслужб. Боротися з цією загрозою стало складно, оскільки терористичні угруповання почали контролювати значні території однієї або кількох країн, утворювати квазідержави, встановлювати контроль над органами державної влади тощо. У підпорядкуванні міжнародних терористичних організацій та незаконних збройних формувань перебували підрозділи, які мали на озброєнні військову техніку та стрілецьку зброю, створювали військові організаційні структури та системи управління.
Зазначені чинники становили небезпеку не лише для окремих країн, а й ставили під сумнів стійкість міжнародного правопорядку та спроможність протистояти викликам з боку міжнародних терористичних організацій і квазідержав. Для боротьби з чисельними та добре оснащеними у військовому відношенні терористичними організаціями зусиль правоохоронних органів і спецслужб було недостатньо. У таких умовах виникла потреба до залучення для боротьби з міжнародними терористичними організаціями та створеними ними незаконними збройними формуванням військових контингентів зі складу збройних сил. Міжнародний характер загрози призвів до того, що до боротьби з нею стали залучати коаліційні угруповання військ, які формувалися міжнародними безпековими організаціями, однією з яких була НАТО. У 2001 р. НАТО, як провідна військовополітична організація, взяла на себе відповідальність та провідну роль у боротьбі з міжнародним тероризмом. Враховуючи визначений Конституцією України зовнішньополітичний курс нашої держави до євроатлантичної системи міжнародної безпеки, постає питання досягнення взаємосумісності Збройних Сил України зі збройними силами країн – членів НАТО, зокрема під час підготовки та ведення операцій коаліційного угруповання військ (сил) проти міжнародних терористичних організацій і незаконних збройних формувань. Водночас, аналіз наукової літератури, присвяченої цій проблематиці, показує, що досліджувана тема не набула необхідного висвітлення у працях як вітчизняних, так й іноземних фахівців. У дисертації з урахуванням здобутків української та зарубіжної історіографії та залучення широкої і репрезентативної джерельної бази викладені результати дослідження залучення військових контингентів країн – членів НАТО для боротьби з міжнародним тероризмом.
Проаналізувавши вітчизняну та зарубіжну літературу, що присвячена боротьбі з міжнародним тероризмом за досвідом країн – членів НАТО з’ясовано, що питання залучення збройних сил до антитерористичних операцій в Україні досліджене частково. Попри наявність значної кількості наукових праць означена тема висвітлена фрагментарно, що не дає змоги розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо обрання механізмів залучення Збройних Сил України до участі в антитерористичних операціях у складі НАТО. Дослідження залучення військових контингентів країн – членів НАТО є важливим для української воєнно-історичної науки. Висвітлення ролі України в цьому процесі сприятиме розширенню знань військових фахівців і дасть змогу активно залучати Збройні Сили України у майбутніх антитерористичних операціях у складі угруповань військ (сил) НАТО.
