Дисертація присвячена дослідженню та розробці методів формування професійної компетентності майбутніх спеціалістів у сфері соціальної роботи. Центральними питаннями є створення нового навчального курсу, удосконалення наявної концепції визначення професійної компетентності, а також систематизація і створення критеріїв оцінювання цих компетенцій. Дисертація містить теоретичний аналіз, емпіричну діагностику, а також методи статистичного оброблення даних, отриманих від вибірки з 545 студентів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше запропоновано авторське визначення поняття «професійна компетентність майбутнього соціального працівника» та розроблено інтегровану модель професійної компетентності соціального працівника, що об’єднує уміння, знання та спеціальні навички для розв’язування комплексних проблем у сфері соціальної роботи із застосуванням інноваційної методології наукової та науково-педагогічної діяльності.
З метою удосконалення інструментарію оцінювання майбутніх працівників соціальної роботи було запропоновано критеріально-рівневий інструментарій оцінювання результатів формування компетентностей, що охоплює інтелектуальні, професійно-технічні, соціально-емоційні, ціннісно-орієнтаційні, а також додаткові аспекти, які сприяють ефективності в соціальній сфері; розроблено покрокову модель формування професійної компетентності соціального працівника та виділено блоки формування професійної компетентності майбутніх випускників спеціальності 231 Соціальна робота.
У дослідженні доказано, що ефективна система педагогічного та психологічного супроводу може суттєво сприяти розвитку професійної компетентності. Для досягнення цієї мети висунуто гіпотезу про те, що ефективна система педагогічного та психологічного супроводу може суттєво сприяти розвитку професійної компетентності, яка охоплює різні взаємопов’язані компоненти, як-от: інтегральна компетентність, загальна компетентність та спеціальні (фахові, предметні) компетентності. Подальшого розвитку набули ключові принципи індивідуально-компетентнісної підготовки соціальних працівників, що їх було визначено на основі аналізу зарубіжного досвіду: 1) етичні стандарти, які є основою для всього навчального процесу; 2) культурна компетентність та безпека в професійній практиці; 3) практична освіта як взаємне партнерство між студентом, організацією-приймачем та навчальним закладом; 4) координація між навчальними закладами та установами соціальної опіки через спеціальну комісію, що об’єднує викладачів, студентів та соціальних працівників; 5) конструктивні відносини між «польовим педагогом» і студентом – задля ефективного навчання.
Актуальність дослідження обумовлена соціальними проблемами й кризою, що виникла під впливом глобалізації та постійно змінюваного політико-економічного середовища. Це створює нові виклики для спеціалістів у сфері соціальної роботи. Фахівці, що працюють на перетині особистісних стосунків та суспільних відносин, стикаються з потребою ефективної взаємодії на різних рівнях. Професійна компетентність у соціальній ніші є важливим індикатором як підготовки працівників, так і можливості упоратися з новими викликами. Вони не лише забезпечують вищу ефективність виконання професійних обов’язків, але й стимулюють розвиток цінностей, котрі позитивно впливають на кожну особу й суспільство загалом. Відіграючи вирішальну роль у підготовці фахівців, заклади вищої освіти постають ключовими учасниками реалізації соціально-професійної стратегії держави. Їхнє завдання полягає не лише в навчанні, але й у формуванні компетентних, конкурентоспроможних соціальних робітників, здатних вирішувати актуальні проблеми суспільства. Ось чому аспект формування професійної компетентності випускників спеціальності «Соціальна робота» є предметом поточної наукової праці...
