У дисертації здійснено аналіз епістолярію, біографії та драматургії Лесі Українки із застосуванням психоаналітичної теорії й авторської методики її використання. Наукове дослідження спрямоване на введення епістолярію в методологію психоаналітичного дослідження як голосу аналізанта. Доповнена методологія використана у дослідженні драматургії Лесі Українки, доведено, що вона є програванням внутрішніх конфліктів письменниці. Простежено психодинаміку творчої особистості.
У дисертації запропоновано методологію літературознавчого дослідження, базовану на теорії З. Фройда, з врахуванням еволюції його поглядів та цілісного бачення психічних механізмів та структури психіки творчої особистості. Епістолярій Лесі Українки вперше став окремим об’єктом психоаналітичного дослідження із залученням методів, які використовують психоаналітики у своїй психоаналітичній практиці. Запропоноване нове прочитання творів Лесі Українки, узгоджене з існуючими літературознавчими інтерпретаціями, але доповнене відкриттям важливих прошарків змісту: «Блакітна троянда» як сублімація об’єктних стосунків, «Одержима» як сублімація ненависті, «Бояриня» як сублімація потягу смерті, «Камінний Господарь» як сублімація Едипового конфлікту, «Орґія» як сублімація внутрішнього конфлікту між Воно і Над-Я.
У першому розділі також зреферовані праці науковців, які використовували психоаналіз у літературознавстві: В.Агеєва, Т.Гундорова, Н. Зборовська, М. Моклиця, С. Павличко, О. Забужко, А. Печарський, С. Михида, Є. Кононенко, А. Черниш, та ін. Кожен з дослідників вніс вагомий внесок у розвиток психоаналітичної інтерпретації художнього твору та психології письменника. Встановлено, що літературознавча методологія базується, переважно, на фрагментованому поєднанні різних, навіть протилежних (фройдизм і юнґіанство) психоаналітичних концепцій. Показано переваги використання цілісної концепції.
У другому розділі здійснено аналіз епістолярію Лесі Українки. У листах дослідницька увага була зосереджена на виявленні елементів несвідомого, витіснених переживань. Завдяки застосуванню теорії психоаналізу як концепції психічних механізмів та їх елементів, було окреслено важливі етапи психічного життя письменниці та специфіку формування творчої особистості: від травматичного досвіду дитинства до сепарації і ефективної сублімації у творчості. Виділено етапи: дитинство (1871–1882), підлітковий період (1883– 1895), період спроб сепарації (1895–1901), період конкуренції з матір’ю та активної сепарації (1901–1907), період остаточної сепарації і активної сублімації (1907–1913).
У третьому розділі проаналізовано п’ять драм Лесі Українки, в яких показано перебіг внутрішніх конфліктів Лесі Українки. На основі листування у ІІ розділі було визначено етапи психодинаміки Лесі Українки. Кожна з проаналізованих драм оприявнює внутрішні конфлікти, важливі чи характерні для певного етапу. Листування як голос аналізанта дозволило виявити етапи, які підтвердились у її творчості. Початок сепарації пов’язаний з написанням драми «Блакітна троянда». У драмі реалізується тема стосунків з матір’ю, яка трактується як трагічний спадок, як залежність психіки доньки від травм дитинства. Агресія щодо матері витіснена і повернута на себе. Завдяки написанню драми письменниця сублімувала вихід агресії та змогла частково знецінити обожнювану материнську фігуру.
У дослідженні показано, що цілісна психоаналітична концепція дає можливість зрозуміти психічне життя творчої особистості, простежити усі головні психічні механізми і зробити висновки щодо психодинаміки та специфіки сублімації.
