Дисертаційну роботу присвячено визначенню проблематики і жанрової специфіки художньо-документальної прози Олекси Гай-Головка. Об’єктом дослідження є мемуарні повісті «Поєдинок з дияволом», «Смертельною дорогою», «Їм дзвони не дзвонили», епістолярна й щоденникова творчість О. Гай-Головка. У дисертації досліджуються основні тенденції розвитку художньо-документальної прози О. Гай-Головка, охарактеризовано особливості поетики нефікційної творчості письменника, з’ясовано роль і значення літератури факту в загальнонаціональному літературному процесі.
Творчість письменника української діаспори Олекси Гай-Головка вивчається як важлива, повноцінна компонента вітчизняного загальнонаціонального літературного процесу ХХ – початку ХХІ ст. Свій талант еміграційний автор розвивав у жанрі художньої та художньо-документальної прози, літературно-критичної, перекладацької й публіцистичної творчості. Проблематика його набутку в царині слова зосереджена на причинах і наслідках української бездержавності, трагічній долі одноплемінників, які зазнали геноциду з боку російсько-радянського колонізатора (громадянських і національних утисків, голоду, репресій), на їхній непримиренно-тривкій боротьбі за власну свободу й незалежність. Літератор постав літописцем складної доби, очевидцем тяжких злочинів комуно-більшовицької влади.
У дисертації з’ясовано непростий шлях творчого становлення О. Гай-Головко. Він дебютував як поет збіркою «Штурмові баляди» (Харків, 1934), яка здобула прихильні відгуки побратимів по перу О. Влизька, А. Любченка, П. Панча, В. Свідзінського, П. Ти¬чини, Ґео Шкурупія. Літературна активність митця зросла з переїздом до Києва (1935), де він опублікував збірки оповідань «Світання» (1936), «Десять новел» (1937), але через тотальні репресії, масове винищення сталінським режимом прогресивного українства ця його рання прозотворчіть залишилася майже непоміченою літературною критикою. Нова збірка віршів «Сурмач» вийшла друком 1942 р. у Львові, куди письменник переїхав у пошуках творчої та життєвої свободи. Невдовзі в Німеччині, проживаючи в таборах для переміщених осіб, він пише поему «Коханіада», якою здобуває собі літературне ім’я й підтримку авторитетних дослідників художнього слова С. Андрусишина, В. Державина, Є. Маланюка, В. Сварога, Гр. Шевчука (Ю. Шевельова).
Встановлено, що канадський період (1949–2006) – особливо плідний у творчій долі письменника. Він примітний художнім і художньо-документальним жанрами, громадською, літературно-критичною, перекладацькою, публіцистичною тощо активністю. З метою поінформувати прогресивне людство про радянський геноцид в Україні він пише автобіографічно-мемуарні повісті «Поєдинок з дияволом» (1950), «Смертельною дорогою» (1979, 1983, 2001), «Їм дзвони не дзвонили» (1987); ефективно самореалізується і як майстер епістолярію та щоденника. В англійськомовному варіанті у Вінніпегу (Канада) вийшли друком дві його повісті: «Duel with the Devil» (1986), «Forthemthe Bells didnot Toll» (1993).
Утім і досі чималий корпус «канадських» текстів літератора не надійшов до читача, а зберігається в рукопису в Центральному державному архіві-музей літератури і мистецтва України. Так само не здобули належної фахової оцінки романи «Тирольська рапсодія», «Пролог», «Мої думки полинули…», «Але перебування в нацистській в’язниці…»; п’єси «Зорі в тумані», «Нервові вузли», «Сестри»; поетичні збірки «Залізна когорта», «Нові поезії»; літературно-критичні статті й нариси «Українські письменники в Канаді», «Гроно безсмертних», «Колючий сміх», «Новий стрій»; публіцистичні виступи й доповіді; переклади віршів канадських поетів Б. Кармена, В. Мак-Дональда, Т. Сандерса; епістолярій; щоденник.
У дисертації вперше нефікційні твори О. Гай-Головка вивчаються як метажанрове явище. Встановлено, що здатні вони самостійно функціювати і водночас набувати жанрового перекомбінування. У межах тієї чи тієї конкретної змістоформи вільно проявляються інші генологічні різновиди. Найбільш відкрита до таких укомпонувань мемуаристика письменника: у спогадах наявні різнорідні вставки-фрагменти – документи справ, художні тексти, фольклорні елементи тощо. Помічаємо текстові врощення і в його епістолярію та щоденнику.
Доведено, що жанрова взаємозамінність – одна з визначальних ознак художньо-документальної прози О. Гай-Головка. Цей процес відбувається завдяки стилістичним прийомам алюзії, аплікації, парафразу, ремінісценції, технікам колажу й мозаїки. Новостворені нефікційні компоненти засвідчують повноцінне існування «тексту в тексті» й сприймаються як завершена художньо-композиційна цілісність.
