Репрезентована кваліфікаційна наукова праця присвячена недослідженому раніше поетичному потенціалу компаративних і суперлативних форм у віршованій мові та його художній реалізації. Цей аспект поетичної морфології й морфологічної поетики з позицій сучасного антропоцентричного підходу до вивчення фактів мови та мовлення монографічно описаний вперше. Актуальність теми дослідження зумовлена загальною антропоцентричною спрямованістю сучасних лінгвістичних студій і визначається завданнями лінгвопоетики, яка акцентує увагу на проблемах вивчення експресивного потенціалу граматичних одиниць у поетичному функціонуванні й дослідженні способів формування поетичних смислів у віршованих текстах на граматичному і композиційно-граматичному рівнях. Компаративні й суперлативні форми, що функціонують у сучасній віршованій мові й поетичному просторі, досі детально не розглядалися щодо їхнього виразного потенціалу, який здатен формувати додаткові поетичні смисли, й актуалізації експресивних можливостей, що визначає низьку ступінь розробленості обраної теми. Проблема представленої дисертації визначена необхідністю дослідження семантики, експресивного потенціалу, функціонування, особливостей створення компаративних і суперлативних форм і значень, а також їхнього статусу в сучасній мові поезії. Мета роботи полягає в дослідженні закономірностей функціонування компаративних і суперлативних форм, способів актуалізації граматичних значень таких форм і особливостей формування поетичних смислів на основі морфологічної семантики, а також у характеристиці продуктивності таких форм і визначенні їхнього місця в площині мовної та мовленєвої систем та у відношенні щодо норми. Результати. Дисертаційне дослідження здійснено в руслі філологічного підходу до опису та аналізу поетичного тексту як системи будування, «трансляції» й реалізації певних поетичних смислів і естетичних установок через експлуатацію ресурсів мови, на підґрунті семантичного, естетичного та експресивного потенціалу мовних одиниць, які в поезії знаходять простір для максимальної реалізації свого лексичного і морфологічного, формально-семантичного й функціонального потенціалу,
відтворюючи традиційні та створюючи індивідуальні поетичні смисли. У першому розділі увага приділяється розгляду прикметника і прислівника та їхнім ступеням порівняння як частинам мови, що мають особливу природу, що дає змогу їм вступати в тісну взаємодію з мовним оточенням у граматичному та семантичному контексті; розглянуто базові категорії та властивості прикметників і прислівників як частин мови, що нормативно формують ступені порівняння, та визначено потенційні (морфологічні, семантичні, стилістичні та ін.) можливості прикметників, прислівників та їхніх ступенів порівняння; схарактеризовано синтагматичну активність, рухливість їхніх значень. Проаналізовано особливості лінгвопоетичного вивчення прикметників і прислівників, граматичний статус цих частин мови та їхніх ступенів порівняння, а також ознаки та характеристики віршованого тексту, що впливають на можливості їхньої реалізації, виділяються принципи вивчення морфологічного рівня поезії. У репрезентованому дослідженні особливу увагу приділено теорії маркування щодо ступенів порівняння. За цією теорією марковані форми набувають явного вираження й виразності завдяки інтенсифікації їхньої семантики та ускладненої морфемної структури. На основі аналізу форм ступенів порівняння встановлено, що форми компаратива та суперлатива є маркованими щодо звичайного (нульового) ступеня порівняння, оскільки такі форми є структурно (морфемно) складнішим, а семантика таких одиниць у значній мірі ускладнена та інтенсифікова. Теорія маркованості та вказані підходи до маркованих / немаркованих форм порівняння підтверджують думку про загальномовну трьохступеневу класифікацію досліджуваних форм прикметника. Окремо розглянуто поняття градуальності, яка визначається як лексико-семантична категорія, що передає більшу або меншу міру прояву деякої ознаки, градація свідчить про процес трансформації ознаки, форми її прояву, посилення чи ослаблення щодо нульової точки на шкалі градації. У другому розділі досліджено універсальні способи актуалізації форм компаративна й суперлатива в поетичному тексті й формуванні сталих та контекстуальних смислів за віршового функціонування цих форм. Актуалізація мовних засобів у поетичному тексті здійснюється кількома способами: морфологічний відбір (селекція), граматична атракція та співпозиція. Поряд із ними виділені також відхід від загальнограматичної норми у вживанні морфологічних одиниць, локалізація одиниць у сильних позиціях віршованого тексту і под.
