Здійснено комплексне дослідження адаптації ідеально-типових моделей публічної політики орієнтованих на сучасні глобальні тренди управління (концепції New Public Management (NPM) та Good Governance (GG)) в національні контексти демократичних та перехідних політичних систем з урахуванням впливу внутрішньополітичних і зовнішньополітичних детермінаційних факторів.
На підставі емпіричних даних демократичних і перехідних систем (на прикладі Швеції, Норвегії, Литви, Польщі, Грузії, Молдови та України) доведено, що прикладний внесок моделей заключається у аналізі ризиків і проблем впровадження інноваційних управлінських практик в державах, а також виступає інструментом для розробки адаптивних стратегій управління, що сприяє підвищенню рівня ефективності і результативності публічної політики в національній системі.
В рамках дослідження доведено, що адаптація ідеально-типових моделей публічної політики в різних типах систем залежить від адаптивного потенціалу і диверсифікації методів управління в державі, що забезпечує маневреність, гнучкість та емерджентність системи в змінному середовищі. У контексті публічної політики емерджентність системи може відображати непередбачувані наслідки прийнятих політичних рішень або недооцінення впливу певних факторів.
Проведене дослідження публічної політики в демократичних країнах та в тих, які ще знаходяться на шляху трансформації, дозволило розробити універсальну аналітичну модель публічної політики, яка надає можливість виявити специфіку та ефективність адаптації управлінських концепцій NPM та GG та довести її залежність від рівня організованості й інституціоналізації акторів та форм їх взаємодії в публічному полі, а також від диверсифікації методів публічного управління в державі, що забезпечує маневреність, гнучкість, емерджентність і стійкість системи в змінному середовищі.
На підставі компаративного аналізу груп країн було доведено, що кожен з варіантів моделі вирізняється комплексом конструктивних та деструктивних факторів впливу на публічну політику та рівнем взаємодії між владою та суспільством. Внутрішні і зовнішні фактори виступають тим адаптивним потенціалом, який формує національну конструкцію державного управління в заданому публічному просторі. Проведений аналіз дослідження дозволив підтвердити гіпотезу, згідно якої у країнах з високим рівнем адаптивного потенціалу та диверсифікацією методів управління (країнах ліберальної демократії та країнах перехідного типу, у яких спостерігається розвиток демократизації в позитивній динаміці) рівень ефективності публічної політики та публічного управління буде вищим на відміну від країн з перехідною політичною системою з незавершеним переходом.
Надано оцінку нормативно-правовій складовій регулювання взаємодії між акторами публічної політики в демократичних та транзитних державах. З’ясовано, що законодавство країн сталої демократії є системним, всеохоплюючим та розроблене на основі правових традицій демократичних країн та концепцій NPM, GG з дотриманням принципів верховенства права, передбачуваності, відкритості та прозорості, підзвітності, дієвості, ефективності. Законодавча база в перехідних системах хоча і спирається на вище означені принципи публічності, однак вона є більш ситуативною, непослідовною та фрагментарною.
Проаналізована національна модель публічної політики України та доведено, що інституціональний дизайн сучасної української публічної політики ще не має завершеної конструкції, під впливом ендогенних і екзогенних факторів він постійно видозмінюється, набуваючи нових інституціональних і змістових форм своїх компонентів. Він також є суперечливим, нестабільним і малоефективним з точки зору керованості і регульованості, проте має деякі позитивні тенденції зміни якості публічного капіталу.
На прикладі України, як перехідної системи в умовах воєнного стану, розроблено національну адаптивну модель публічної політики, яка об’єктивно має обмеження, містить певні риси авторитарної моделі, є вертикальною і відзначається контролем влади над прийняттям рішень. Однак, враховуючи довоєнні традиції публічної політики, вирізняється активним залученням громадськості до вирішення ряду державних питань і включенням в процес співуправління.
В рамках кваліфікаційної наукової праці вироблено рекомендації щодо успішної адаптації сучасної моделі публічної політики задля підвищення рівня емерджентності та ефективності системи в умовах нестабільного середовища, яке зумовлено зовнішніми і внутрішніми детермінаційними факторами.
