Досліджено поширеність кардіоміопатій серед 1066 котів, власники яких звертались до клініки ветеринарної медицини. Поширеність кардіоміопатій склала 11 %. З них 94 % тварин мали фенотип гіпертрофічної; 3,4 % – дилатаційної; 2,6 % – рестриктивної кардіоміопатій. Самці вражались частіше і мали важчий перебіг. Із збільшенням віку тварин, відносна частота виникнення серцевої недостатності незначно збільшувалась, проте кардіоміопатії діагностували частіше у молодих тварин. Встановлено, що в умовах міста Вінниця схильними породами можна вважати шотландську прямовуху, шотландську висловуху, європейську короткошерсту, європейську довгошерсту, британську довгошерсту, канадський сфінкс. Не було зафіксовано жодного випадку кардіоміопатій у мейн-куна. 57 % котів з фенотипом гіпертрофічної кардіоміопатії були безсимптомними. Артеріальна тромбоемболія виникала у 14,5 % тварин з різними фенотипами кардіоміопатій. Найпоширенішою причиною виникнення стала гіпертрофічна кардіоміопатія (82,3 %), рідше реєстрували дилатаційну (11,8 %) чи рестриктивну (5,9 %) кардіоміопатії. Летальність за тромбоемболії до виписки склала 17,6 %. Встановлено, що фенотип гіпертрофічної кардіоміопатії є найпоширенішим. Частіше фенотипи кардіоміопатій діагностували у молодших тварин. З віком відносна частота виникнення серцевої недостатності збільшувалась. Кількість тварин з тромбоемболією та фенотипом гіпертрофічної кардіоміопатії висока, але відносно кількості тварин з серцевою недостатністю, більш схильними виявились коти з дилатаційною кардіоміопатією. У самиць тромбоемболія виникала частіше. Серед порід котів артеріальна тромбоемболія виникала частіше серед європейської довгошерстої породи. Серед причин розвитку вторинних кардіоміопатій у котів виявлено артеріальну гіпертензію, гіпертиреоз, стеноз аорти та дефіцит таурину в раціоні. Хронічну хворобу нирок діагностували у 23,9 % котів за кардіоміопатії та у 17,7 % тварин, що пережили випадок кардіогенної артеріальної тромбоемболії; преренальне гостре пошкодження нирок у 81,2 % котів за кардіоміопатії, та у 72,7 % тварин після тромбоемболії. Гостра серцева недостатність реєструвалась переважно у котів молодого віку (М=3,7), на відміну від тварин за артеріальної тромбоемболії (М=6,7). Найпоширеніша порода в групі котів за тромбоемболії – європейська короткошерста, в групі за гострої серцевої недостатності – шотландська прямовуха. У тварин за тромбоемболії набряк легень виявлено у 45 %, а випіт в грудній та/чи в перикардіальній порожнинах – у 30 % тварин. Встановлено, що в сироватці крові котів за гострої серцевої недостатності активність аспартатамінотрансферази підвищена в 2,8 раза, а концентрація креатиніну – в 1,9 раза порівняно з верхньою межею референтних значень. За артеріальної тромбоемболії в сироватці крові хворих котів відмічали підвищення активності аланінамінотрансферази в 4,4 раза, аспартатамінотрансферази в 4,3 раза, концентрації глюкози в 1,4 раза, креатиніну – в 1,8 раза, сечовини – в 2 рази, неорганічного фосфору в 1,3 раза, відносно верхньої межі відповідних референтних інтервалів. Частіше лейкоцитоз виявляли у котів за гострої серцевої недостатності. В лейкограмі крові котів обох груп із патологіями серця встановлено зсув ядра праворуч, високий відсоток нейтрофілів і лімфоцитопенія. Встановлено, що оптимальний протокол терапії під час гострої артеріальної тромоемболії має включати пероральне задавання клопідогрелю, пімобендану та габапентину, підшкірне введення нефракціонованого гепарину, кисневу терапію і масаж уражених кінцівок. Фуросемід, буторфанол та дексмедетомідин вводять інфузійно з постійною швидкістю протягом 5 годин. Такі тварини мають залишатися під постійним наглядом лікаря протягом щонайменше 48 годин. Наступним завданням, стало вивчення впливу додавання в схему лікування котів за артеріальної тромбоемболії пімобендану. На першу добу рентгенографічно найчастіше виявляли збільшення силуету серця, інтерстиціальний рисунок легень з асиметрично локалізацією. Рецидив стався у 37,5 % дослідних тварин. Проміжок часу від інциденту до рецидиву в першій групі становив 387,4 ± 104,5, а в другій 107,2 ± 32,1 діб. Евтаназія була проведена 20,8 % тварин і завжди була пов’язана з рецидивом. Тривалість життя в першій групі в середньому становила 403,7±104,0, у другій – 314±47,3 діб. Медіана виживаності для тварин, що отримували пімобендан становить 9,5 місяці, а для другої – 10,5. Всі тварини другої групи загинули, а 40 % котів, що отримували пімобендан залишалось живими. Значущою різниця виявилась в тривалості часу до рецидиву.
