Досліджено вплив медіафактора на трансформацію політичних еліт з часу
здобуття незалежності України. Запропоновано розглядати медіафактор у
пасивному (інструментальному) та активному аспектах. У пасивному значенні
його вплив є похідним від розвитку інформаційно-комунікаційних технологій,
появи нових способів впливу на аудиторію та формування громадської думки. В
активному аспекті виявляється роль медіаеліт, які виходять за рамки відведеної їм
ролі «четвертої влади» і фактично визначають перебіг політичних процесів у
країні. Під медіаелітою розуміються усі особи, причетні до: 1) керівництва
впливовими виданнями, 2) виробництва політичного контенту (журналісти,
коментатори, оглядачі); 3) управління компаніями, що продукують розважальний
контент, який формує у споживачів ставлення до політичної еліти та політичних
процесів.
Визначено та проаналізовано чотири моделі зміни еліт: 1) зміни потоків, де
трансформація постає як послідовна зміна декількох хвиль у середовищі правлячої
еліти. На кожному етапі трансформації попередня хвиля «виносить наверх», на
керівні щаблі нову, наступну, яка, в свою чергу, «накриває» тих, хто її висунув; 2)
модель «політичного капіталізму», що базується на уявленнях про те, у
перехідних суспільствах відбувається трансформація правлячої за радянської
доби еліти в сучасну політико-економічну верству, «правлячий клас», що
конвертував політичний капітал в економічний; 3) модель бунту економічних еліт,
або пробудження регіональних еліт, з’явилася у відповідь на нову політичну
реальність: хвиля демократизації вихлюпнула на політичну поверхню уламки
старої економічної еліти – господарників, які були обділені при роздачі великого
«державного пирога». Вихідне положення моделі: пострадянську партійно-
господарську номенклатуру становили дві великі групи – партійні працівники і
господарники-управлінці, які, хоч і не були структурно відділені (становили
моноліт влади), проте мали суперечності й «тертя» щодо питань управління й
розпорядження майном, особливо в регіонах; 4) модель контреліти, коли
управлінсько-господарська еліта у боротьбі проти «партократів» за владу
використала так звану «контреліту» – культурну та науково-технічну інтелігенцію,
маргінальні верстви.
Виділено та досліджено такі прояви медіафактора на соціально-політичні
процеси: 1) комерціалізація медіа і політичного простору. За панування
комерційних форм діяльності ЗМІ замість своїх основних ролей і функцій
(комунікативної, організаторсько-мобілізаційної, ідеологічно-виховної,
культурно-просвітницької, соціалізації) прагнуть до максимальних прибутків.
Інформативна й просвітницька функції відходять на другий план. Засоби масової
інформації стають підприємствами, основною метою яких є залучення коштів, а
ефективність вимірюється не якстю поданої інформації, а отриманим доходом.
Тенденція до комерціалізації спричинила у пострадянських реаліях перехідного
суспільства появу такого феномена, як олігархізація медіа і всієї медіасфери. В
результаті отриманий прибуток вимірюється не тільки і навіть не стільки
фінансовими показниками, скільки одиницями політичного капіталу –
електоральними перемогами, рейтингами політичних партій та їх лідерів,
прийнятими політичними рішеннями (в тому числі нормативно-правовими
актами); 2) популізація і маніпулювання свідомістю, тобто заміщення серйозної
аналітичної проблематики легкою для сприйняття споживачем і близькою за
соціально-побутовою, подекуди розважальною тематикою продукцією (товаром);
3) конвергенція, що означає зближення та взаємоуподібнення. У сфері медіа це
злиття різних типів передання інформації в рамках одного медіахолдінгу, різних
комунікаційних платформ: друкованих ЗМІ, радіо, телебачення, інтернет-
середовища тощо. Це суттєво змінює уявлення про канали комунікацій, про
майбутнє традиційних медіа.
Доведено, що демократія, яка передбачає участь широких народних мас у
прийнятті рішень, та розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, що
полегшують та примітивізують взаємодію між представниками виборних органів
влади та електоратом, посилюють роль медіафактора у формуванні політичної
еліти. Періодизація становлення політичної еліти України тісно пов’язана з
виборчими циклами, позаяк навіть в умовах посилення авторитарних тенденцій
певною мірою зберігалася можливість комунікації опозиційних сил із виборцями,
у тому числі завдяки освоєнню нових інформаційних технологій, що гарантувало
їх присутність у законодавчому органі. Медіафактор є і можливістю, і викликом
для політичної еліти: з одного боку, як свідчить приклад низки сучасних
авторитарних режимів, повний контроль держави над медіасферою цементує
позиує
позиції узурпаторів, а з іншого – інформаційні технології розвиваються швидше,
ніж на них реагує владна еліта, що створює можливості для зміни еліт.
