Вперше встановлено, що за коморбідності з ЦД 2 та ДХН у хворих на НАСГ переважала частота астено-вегетативного синдрому, вираженість гепатомегалії, стеатозу гепатоцитів, стадія фіброзу (р<0,05) у порівнянні з перебігом на тлі ЦД 2 без ДХН, а також частота маніфестації мезенхімального запалення, вища активність ензиматичних маркерів холестазу, глибші розлади пігментного обміну, зниження білково-синтетичної функції печінки, що залежали від стадії ДХН (р<0,05).
Вперше досліджено, що для перебігу НАСГ із супровідним ЦД 2 за умов ДХН, характерні вищий рівень глікемії натще, постпрандіальної гіперглікемії, вміст у крові глікозильованого гемоглобіну, інсуліну, HOMA IR, поглиблення ліпідного дистрес-синдрому з вірогідним підвищенням вмісту в крові загальних ліпідів, загального ХС, ТГ та ІА у порівнянні з НАСГ та ЦД 2 без ДХН (р<0,05), які зростали пропорційно зростанню ДХН і залежали від ступеня гіперлептинемії та гіпоадипонектинемії (р<0,05).
Вперше встановлено, що перебіг НАСГ із ЦД 2 характеризується зростанням активності синтезу колагену із одночасним гальмуванням його розпаду внаслідок зниження активності колагенолізу із зростанням стадії ДХН (р<0,05). Вперше, при НАСГ із ЦД 2 та ДХН зареєстровано вищий ступінь деградації фукоглікопротеїнів у порівнянні з НАСГ та ЦД 2 без ДХН і максимальна активація синтезу гексозамінів ПКМ печінки (р<0,05).
Вперше встановлено негативний вплив коморбідності з НАСГ на показники функціонального стану нирок у хворих на ЦД 2 із ДХН, за якої виникали вірогідно вищі гіпоальбумінемія, вміст у крові креатиніну та сечовини; нижча ШКФ, вищі рівень альбумінурії; вміст у сечі креатиніну, А/К коефіцієнт (р<0,05) ніж без НАСГ.
Вперше істотно доповнена патогенетична концепція взаємообтяження коморбідних станів – НАСГ із ЦД 2 та ДХН, яка полягає в достовірно вищій, у порівнянні з перебігом без ДХН, активації ліпідного дистрес-синдрому, інсулінорезистентності, оксидативного стресу, ендогенної інтоксикації, системного протеолізу на тлі недостатності чинників системи глутатіону, що сприяє прогресуванню дисфункції ендотелію, формуванню гіперкоагуляційного синдрому із активацією первинного тромбоцитарного гемостазу на тлі пригнічення фібринолізу (р<0,05), які залежали від стадії ДХН (р<0,05), і сприяли підвищенню ступеня стеатозу гепатоцитів, інтенсивності їх апоптозу, зростанню активності клінічних та біохімічних синдромів НАСГ та інтенсивності фіброзування печінки (р<0,05).
Вперше у комплексній терапії НАСГ, ЦД 2 та ДХН запропоновано та доведено ефективність застосування ЕФЛ та кверцетину у складі комплексної терапії, що сприяло суттєвому зниженню частоти та інтенсивності клінічних та біохімічних синдромів НАСГ, зниженню ступеня стеатозу гепатоцитів, оптимізації ліпідного спектру крові зі зниженням індексу атерогенності, ступеня ІР, ендогенної інтоксикації, оксидативного стресу внаслідок відновлення вмісту в крові ГВ (р<0,05), а також відновленню функціонального стану ендотелію та усуненню проявів гіперкоагуляційного синдрому. Максимальну нефропротекторну здатність при ДХН за показниками підвищення ШКФ, зниження альбумінурії та досягнення позитивної динаміки А/К коефіцієнта встановлено при застосуванні комплексу ЕФЛ із кверцетином (р<0,05).
Вперше у лікуванні хворих на НАСГ, ЦД 2 та ДХН запропоновано та доведено ефективність застосування біциклолу у складі комплексної терапії, що сприяло суттєвому зниженню інтенсивності проявів астено-вегетативного синдрому, диспепсії, усунення гепатомегалії, спленомегалії, абдомінального дискомфорту та холестазу (р<0,05), активності біохімічних синдромів НАСГ, усунення ендотоксикозу, зниження ступеня стеатозу гепатоцитів, індексу фіброзу печінки (р<0,05) завдяки оптимізації спектру компонентів сполучної тканини ПКМ зі зниженням вмісту в крові маркерів анаболізму колагену (білковозв’язаний оксипролін), підвищенням вмісту в крові маркерів катаболізму колагену (вільний оксипролін) завдяки активації КЛА крові, зниженню вмісту в крові гексозамінів та вуглеводно-білкових маркерів деградації фукоглікопротеїнів ПКМ печінки (р<0,05), а також зниження інтенсивності ліпідного дистрес-синдрому, ступеня ІР, відновлення антиоксидантного захисту, гальмування системного протеолізу, зменшення проявів ЕД, але в меншій мірі, ніж терапія ЕФЛ та кверцетином (р<0,05).
