Дисертація є науковою працею, в якій досліджено склад та караність кримінального правопорушення проти правосуддя, вчиненого у формі притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК України), встановлено його обов’язкові та факультативні ознаки, а також виявлено особливості притягнення до кримінальної відповідальності винуватих / невинуватих осіб. Дисертанткою надані рекомендації з удосконалення чинного кримінального законодавства та проєкту нового КК України з урахуванням іноземного та міжнародного досвіду.
Перший розділ присвячено визначенню об’єкта притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Сформульовано родовий об’єкт кримінальних правопорушень проти правосуддя, у межах якого авторкою виокремлено видовий, підвидовий та безпосередній (основний та додаткові) об’єкти притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності. При цьому підвидовий об’єкт визначено як суспільні відносини у сфері дотримання конституційних принципів діяльності та можливість належного виконання функцій стороною обвинувачення – органами дізнання, досудового слідства та прокуратури, сформульовано вперше. Окреслено поняття та визначено фізичні, соціальні та юридичні ознаки предмета кримінального правопорушення як повідомлення про підозру – офіційний документ, складений відповідно до вимог ст. 277 КПК України, та обов’язково вручений особі в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством. Встановлено спеціальні види потерпілих за ст. 372 КК України (особи, яким повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину; малолітні та неповнолітні; особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру).
У другому розділі проаналізовано об’єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ст. 372 КК України, завдяки чому виокремлено форми вчинення суспільно небезпечного діяння за суб’єктивним критерієм: для прокурора – самостійне складання, підписання та вручення письмового повідомлення про підозру, а також погодження складеного слідчим чи дізнавачем повідомлення про підозру; для слідчого – складання та вручення письмового повідомлення про підозру; для дізнавача – лише складання письмового повідомлення про підозру.
Виявлено нові суспільно небезпечні діяння для даного складу кримінального правопорушення у формі звернення до суду з обвинувальним актом, з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності відносно такої особи. Запропоновано нове суспільно небезпечне діяння стосовно юридичної особи – повідомлення завідомо невинуватій особі про підозру у вчиненні злочинів від імені та в інтересах юридичної особи, що тягне за собою внесення відповідних відомостей до ЄРДР, до обвинувального акту та застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру, передбачених ст. 96-6 КК України.
Сформульовано комплексний спосіб притягнення завідомо невинуватого до кримінальної відповідальності як зловживання службовим становищем уповноваженою на повідомлення про підозру особою, яке вчиняється у формі письмового інтелектуального обману. Визначено обстановку злочину «під час досудового розслідування» як обов’язкову ознаку об’єктивної сторони.
Досліджено обставини, які обтяжують кримінальну відповідальність, аргументовано необхідність вказівки на додаткові обставини, які обтяжують кримінальну відповідальність, а саме: вчинення «відносно неповнолітнього, або звернення до суду із клопотанням про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру за відсутності підстав» (ч. 2 ст. 372 КК України). Обґрунтовано виключення такої обтяжуючої обставини як штучне створення доказів обвинувачення або інша фальсифікація та запропоновано окрему криміналізацію таких діянь.
Третій розділ присвячено вивченню суб’єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Наголошено на можливості вчинення цього діяння виключно з прямим умислом та недоцільності розглядати змішану форму вину стосовно цього діяння. Удосконалено змістовне наповнення прямого умислу, виходячи з його інтелектуальної та вольової ознак. Аргументовано неможливість виключення терміну «завідомість» із законодавчої конструкції суб’єктивної сторони даного кримінального правопорушення, оскільки це може призвести до змінення визначення форми вини з прямого умислу до інших форм у ст. 372 КК України. Запропоновано обставину, що обтяжує кримінальну відповідальність, «з корисливих чи корупційних мотивів» у ч. 2 ст. 372 КК України.
У четвертому розділі досліджено суб’єктів притягнення до кримінальної відповідальності, підтверджено, що суб’єкт в даному випадку є спеціальним. Поряд із загальними ознаками виокремлено його спеціальні ознаки: 1) зайняття посади, яка уповноважує на повідомлення про підозру; 2) здійснення таких повноважень у конкретному кримінальному провадженні. Окрім слідчого і прокурора, досліджено поняття та характеристики уповноваженої особи.
