Дисертація є комплексним дослідженням кримінально-правової протидії домашньому насильству як законодавчо виокремленого виду насильства, яке вирізняє системний підхід до насильства як наскрізного кримінально-правового поняття. На підставі отриманих результатів констатовано, що норма про домашнє насильство збільшує обсяг кримінально караних діянь, дає змогу забезпечити охороною потерпілих осіб від окремих видів психічного та економічного насильства, які не заборонені іншими кримінально-правовими нормами. Запропоновано виключити вказівку на фізичне насильство з диспозиції ст.126-1 КК України, оскільки такі діяння охоплюватимуться загальними нормами КК України про фізичне насильство (без ознаки систематичності). Доведено, що вказівка на суспільно небезпечні наслідки у нормі про домашнє насильство (у виді фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи) є надмірною, оскільки застосування насильства завжди тягне за собою негативні наслідки для потерпілого, а криміноутворююча складова криється у«систематичності» таких діянь. Виявлено законодавчо непослідовні формулювання окремих ознак домашнього насильства.
Розглянуто стан теоретичного дослідження кримінальної відповідальності за домашнє насильство в Україні. Констатовано, що це питання отримало належну увагу з боку дослідників. Однак, кримінально-правові доробки вказують на наявність дискусійних чи таких, що зумовлюють потребу у більш ретельній розробці питань щодо: співвідношення поняття психічного та психологічного насильства; образи та приниження, залякування та погрози як видів психологічного насильства; трактування економічного насильства; аналізу суспільно небезпечних наслідків домашнього насильства, зокрема, емоційної залежності, погіршення якості життя; доцільності поділу домашнього насильства на фізичне, психологічне та економічне; розмежування аналізованого складу злочину із кримінальними правопорушеннями, передбаченими конкуруючими нормами, тощо.
Вивчено історію розвитку кримінальної відповідальності за домашнє насильство.
Проаналізовано міжнародно-правові стандарти протидії домашньому насильству. Здійснено аналіз кримінального законодавства окремих держав, які є членами ЄС, що дало змогу виокремити положення, які є вартими для наслідування (встановлення кримінально-правової заборони за одноразовий прояв фізичного домашнього насильства; наявність кваліфікуючих ознак домашнього насильства – вчинення щодо інваліда, особи, яка перебуває в безпорадному стані, щодо малолітньої чи неповнолітньої особи чи в їх присутності), а також ті, які не слід враховувати (КК Польщі, де законодавець за домашнє насильство встановлює доволі широкі межі покарання).
Під час характеристики суб’єкта складу домашнього насильства констатовано, що йому притаманні як загальні, так і спеціальні ознаки.
У частині кримінально-правової кваліфікації домашнього насильства сформульовано правила кваліфікації для таких випадків: 1) кваліфікація домашнього насильства з урахуванням системних зв’язків норми про домашнє насильство; 2) кваліфікація домашнього насильства за наявності ознаки систематичності; 3) кваліфікація кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством.
Розгляд питань караності домашнього насильства засвідчив, що відповідне посягання є нетяжким злочином, а отже, не характеризується підвищеним ступенем суспільної небезпеки. Домашнє насильство належить до тих кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення (за заявою потерпілої особи). Попри те, подальша відмова потерпілого від обвинувачення у справі про домашнє насильство не є підставою для закриття кримінального провадження, що засвідчує про особливу увагу законодавця до вказаної категорії посягань.
