В дисертаційному досліденні сфокусовано увагу на розкритті змісту та пріоритетів формування національних енергетичних стратегій країн в умовах актуалізації глобальних екологічних проблем та утвердження пріоритетів сталого розвитку й декарбонізації, посилення міждержавного економічного суперництва за доступ до стратегічно важливих енергетичних ресурсів, загострення безпекового та геополітичного характеру питання імпортозалежності країн від зовнішніх поставок енергоресурсів внаслідок російсько-української війни.
Запропоновано авторське трактування змісту національної енергетичної стратегії, під якою пропонується визначати комплексний, довгостроковий план, який окреслює цілі щодо забезпечення енергетичного балансу в державі та релевантний їм механізм досягнення, грунтується на принципах захисту національних інтересів та дотриманні безпекових критеріїв, відповідає сформованій національній моделі (практиці) використання традиційних та альтернативних джерел енергогенерації та споживання, а також визначає пріоритети політики держави у сферах, дотичних до реалізації енергетичної стратегії (інвестиції, екологія, зовнішня торгівля, НДДКР тощо) на середньо- та довгострокову перспективу, ураховуючи геополітичні, економічні, екологічні, інституційні фактори впливу.
В роботі удосконалено понятійно-категорійний апарат досліджуваної теми через розмежування термінів «декарбонізація», «декарбонізація виробництва», «декарбонізація споживання», «низьковуглецевий розвиток», «низьковуглецевий перехід», розкрито їх спільні ознаки та особливості. Розробка чіткого понятійного апарату є критично важливою як з огляду теорії, так і регуляторної практики, оскільки створює основу для підвищення якості управлінських рішень на різних рівнях їх реалізації щодо інструментарію сприяння цілям декарбонізації.
Автором здійснена систематизація теоретичних підходів до розкриття сутності та ознак декарбонізації світової економіки з визначенням етапів їх еволюції за критеріями: домінуючих факторів, що актуалізують необхідність змін у сформованих моделях енергетичної генерації та механізмів, які здатні прискорити ці процеси.
Результатом дослідження стало узагальнення детермінант, які чинять визначальний вплив на процеси декарбонізації, виявлення як позитивного синергійного, так і контраверсійного характеру їх взаємодії, що підтвержує тезу стосовно суперечливості перебігу процесів декарбонізації та досягнення її цілей в економіках різних держав світу До вагомих детермінант віднесено: економічні, технологічні, інституційні, ринкові, політичні, соціокультурні, безпекові, секторальні, інфраструктурні, цивілізаційні групи чинників; розуміння механізмів їх впливу є важливим для розробки ефективних енергетичних стратегій та успішної імплементації переходу до сталої низьковуглецевої економіки.
Запропоновано авторський методологічний підхід для обґрунтування дизайну економетричної моделі з метою ідентифікації факторів впливу на динаміку процесів декарбонізації, та здійснено її тестування на статистичних даних окремих країн з різними підходами до управління енергетичним сектором (Швеції, Франції, КНР, України). Отримані результати побудови багатофакторних регресійних моделей на основі використання програмного продукту JavaScript підтвердили попередню гіпотезу стосовно варіативності у пріоритетності для різних держав ключових детермінант, що виступають драйверами трансформаційних зрушень в енергетичному секторі; разом з тим було виявлено по всій вибірці країн, що найбільш відчутний зворотній зв’язок між збільшенням частки відновлювальної енергетики демонструє фактор вуглецеємності, а найбільш очевидний позитивний вплив здійснює динаміка споживання ВДЕ різними секторами економіки.
У роботі запропоновано теоретико-методичний підхід до управління енергетичним сектором, що враховує комплексну взаємодію всіх елементів системи — цілей, принципів, суб’єктів, геопросторового охоплення, методів і функцій. Це дозволяє глибше зрозуміти багаторівневу структуру управління й обґрунтувати потребу трансформації всіх ланок управлінського механізму.
Встановлено базові моделі управління енергетикою залежно від структури генерації: моноцентричну, поліцентричну та комбіновану. Проведено компаративний аналіз національних енергетичних стратегій (ЄС, США, Близький Схід, Китай) за критеріями цілей, інструментів, стимулів і результативності.
ЄС демонструє синергію екологічних, економічних і безпекових цілей, інтеграцію ринків та високі «зелені» індекси; США орієнтуються на енергоефективність, самозабезпечення та безпеку; Близький Схід – на поступовий перехід до альтернативної генерації; Китай — на забезпечення попиту й зниження імпортозалежності.
Сформульовано напрями модернізації енергостратегії України з фокусом на декарбонізацію, енергоефективність, децентралізацію, інтеграцію до ЄС та міжнародну підтримку у відновленні й перебудові енергосистеми.
