Дисертацію присвячено комплексному дослідженню примирних процедур в господарському процесі.
У розділі 1 «Теоретико-правові засади примирних процедур у господарському процесі» досліджено поняття, роль та значення примирення та примирних процедур в господарському процесі, а також Види (способи) примирення в господарському процесі України.
З урахуванням систематизації особливостей примирних процедур (процедур примирення) запропоновано визначати їх як добровільну форму взаємодії між сторонами конфлікту, спрямовану на вирішення спору між ними. Аргументовано коректність використання словосполучення «процедура примирення» або просто «примирення» замість понять «примирювальні процедури», «примирні процедури».
Вдосконалено поділ способів вирішення спорів на судові та позасудові з виділенням в межах судових способів: (1) таких, які потребують активної участі судді (врегулювання спору за участі судді), та (2) таких, які не передбачають втручання судді на стадії пошуку мирних шляхів врегулювання спору, а суддя залучається до участі в примиренні лише на останньому етапі, і його завдання фактично полягає в перевірці законності умов урегулювання спору, до якого дійшли сторони (визнання позову, відмова від позову, укладання мирової угоди сторонами).
Систематизовано наступні переваги примирних процедур у господарському судочинстві: а) збереження ділових відносин «на майбутнє»; б) виявлення та усунення причин та умов, що породжують факти невиконання зобов’язань та інші порушення договірної дисципліни; в) швидке відновлення порушених прав фізичних та юридичних осіб; г) налагодження ефективної комунікації між сторонами конфлікту; д) універсальність, доступність та відносна процесуальна свобода; є) учасники процедури зберігають повний контроль над її перебігом.
Дообґрунтовано недоцільність регулювання на законодавчому рівні переговорів, посередництва та інших примирних процедур, оскільки вони мають бути гнучкими за своєю природою та підлаштовуватися під особливості конкретних конфліктів між сторонами.
Доводиться доцільність закріплення права, а не обов’язку застосовувати врегулювання спору за участі судді, досудове врегулювання спору, медіацію та інші процедури примирення.
Запропоновано відносити до видів (способів) примирення в господарському процесі України: досудовий порядок врегулювання спорів; врегулювання спору за участю судді; мирову угоду.
Дообґрунтовано необхідність розширення роз’яснювальної роботи відносно примирних процедур та закріплення у ГПК України обов’язку судді в ході розгляду справи повідомляти про можливість використання примирних способів вирішення спорів на будь-якій стадії процесу до вирішення господарської справи.
Дістало подальшого розвитку виявлення категорій господарських спорів, по яких доцільно використовувати процедури примирення, з виділенням наступних: (1) за необхідності оперативного вирішення спору; (2) якщо спір стосується більшою мірою технічних питань; (3) наявність між сторонами складного взаємного інтересу, який не повністю лежить або взагалі не лежить в площині права; (4) наявність у спорі комерційної таємниці або іншого конфіденційного питання, яке сторони не бажають виносити на розгляд сторонніх осіб.
Вперше запропоновано розгляд справи у наказному провадженні у разі, якщо між сторонами до цього було проведено процедуру примирення (медіацію тощо), за підсумками якої укладено медіаційну (мирову) угоду.
У розділі 2 «Характеристика процедур примирення в господарському судочинстві» проведено комплексний аналіз досудового (претензійного) порядку врегулювання господарських спорів, врегулювання спору за участю судді та мирової угоди як різновидів примирних процедур в господарському судочинстві.
Зроблено висновок, що за своєю сутністю на сьогодні інститут досудового врегулювання спорів доречніше називати «позасудовий (претензійний) порядок врегулювання спору» з визнанням його факультативною стадією господарського судового процесу.
З урахуванням динамічності та оперативності господарських відносин запропоновано скоротити строк, що надається законодавцем для відповіді на претензію, з одного місяця до 10 днів.
Дообґрунтовано вдосконалення процедури врегулювання спору за участю судді шляхом проведення даної процедури іншим суддею, призначеним автоматизованим розподілом справ, який пройшов навчання відповідно до Закону України «Про медіацію», або незалежним медіатором, список яких має бути у господарському суді. Якщо врегулювання спору за участю судді не буде успішним, то суддя, який первісно розглядав господарську справу, продовжить її розгляд.
Аргументовано доцільність проведення одноособового врегулювання спору за участю судді суддею-доповідачем незалежно від того, в якому складі розглядається справа.
З урахуванням сутності нарад судді в процедурі врегулювання спору за участі судді запропоновано перейменувати «закриті» наради в «окремі».
Дістав подальшого розвитку підхід, що завдання посередника не співпадають із завданнями відправлення правосуддя, які виконує суддя.
