Чувпило Л. О. Сходознавство в Харківському університеті (1805-1917 рр.)

Об'єкт - європейське та світове наукове сходознавство. Мета роботи - всебічний комплексний аналіз харківського університетського сходознавства дожовтневої доби у контексті історії вітчизняної та світової орієнталістики. Методи - історико-генетичний, історико-порівняльний, синхронний і діахронний. Дисертація присвячена історії вивчення Сходу в Харківському університеті у дожовтневу добу (1805-1917 рр.). В роботі розглянуто процес зародження орієнталістики в Харківському університеті, виявлені та досліджені основні напрями розвитку сходознавчої освіти і науки, простежено еволюцію сходознавчої думки харківських вчених. Доведено, що харківська університетська орієнталістика лише на своєму початковому етапі розвивалася в загальній течії російського сходознавства, знаходячись під впливом державних потреб у цій галузі знань. Починаючи з 1835 р. на її розвиток впливали переважно внутрішньонаукові фактори, пов'язані з рухом наукової думки у галузях сходознавства, історії та мовознавства, а також з потребами освіти. В харківському університетському сходознавстві виділилося два головних напрямки - історичний (на кафедрі всесвітньої історії) та філологічний (на кафедрі порівняльного мовознавства). В дисертації показано, що Харківський університет у дореволюційний період свого існування був одним із центрів сходознавчої освіти та науки в Російській імперії, а його вчені зробили дуже суттєвий внесок у становлення вітчизняної і світової орієнталістики як окремої галузі знань.