Дисертація присвячена проблемі українсько-німецьких відносин у 90-х роках XX століття. Висвітлюється становлення та розвиток політичних, торговельно-економічних, науково-технічних та гуманітарних відносин між Україною та Німеччиною. Розглянуто основні напрями співробітництва. Показано, що ФРН як і Україна була зацікавлена у розширенні обопільних зв'язків у всіх сферах. Українсько-німецькі політичні відносини спиралися на ту базу взаємин міст і регіонів, які існували ще за часів існування СРСР. Бонн був першим представником Заходу, який у 1989 р. відкрив своє Генеральне консульство у Києві. Відмічено, що ФРН однією з перших серед країн "великої сімки" - вже 26 грудня 1991 р. - визнала незалежність України. 17 січня 1992р. між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. Однак, стосунки Німеччини з незалежною Україною у перші півтора роки не можна назвати інтенсивними і динамічними. Це пояснюється тим, що ФРН певний час розглядала формування відносин з СНД, у тому числі і з Україною через відносини з Москвою. У 1993 р. між Україною і Німеччиною було підписане широке коло важливих угод, відбувся обмін візитами високих урядових та парламентських делегацій, що свідчило про суттєві зрушення у відносинах між обома країнами. Визначено певні проблеми економічного характеру, які гальмували розвиток українсько-німецького співробітництва. Проаналізовано помітні позитивні зрушення у ставленні ФРН до незалежної України, які вилилися у формування нових політико-правових відносин, які сприяли розвитку торговельно-економічного співробітництва. Питання економічної співпраці постійно знаходилися у центрі уваги міжурядової українсько-німецької Ради з питань співробітництва. Німецькі банки відкривали київські філії, фірми створювали представництва в Києві та інших містах України. Становлення торговельно-економічних зв'язків між обома країнами відбувалося у складних умовах стагнації внутрішньої кон'юнктури в Німеччині та економічно нестабільного господарства України. Налагодження ефективних комерційних і виробничих зв'язків між фірмами і установами, підприємствами і підприємцями мало велике значення для співробітництва. Проаналізовано активне встановлення безпосередніх ділових стосунків інститутів і підрозділів Академії наук України з відповідними установами ФРН. Німецька служба академічного обміну надавала стипендії українським студентам та науковцям. Велику роль у розширенні культурного співробітництва відіграв німецький культурний центр Гете-інститут (м. Київ), німецькі фонди і об'єднання німців України. Вирішення потребувала проблема осіб німецького походження, які проживають в Україні. Невирішеним залишалося питання реституції культурних цінностей, вивезених з обох країн в роки Другої світової війни. Плідною для України була співпраця з науковими установами та організаціями ФРН з питань мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС та в галузі ядерної і радіаційної безпеки. Важко переоцінити вагу і значення тієї допомоги, яку було надано Україні Німеччиною у зв'язку з аварією на ЧАЕС. Українсько-німецьке співробітництво у гуманітарній сфері охоплювало всі сторони життя двох народів. У процесі розвитку воно удосконалювалося, набувало нового змісту, проявлялося в нових формах. Досліджується активний розвиток науково-технічного та гуманітарного співробітництва, яке сприяло подоланню стереотипів минулого. Ключові слова: Україна, Німеччина, політика, економіка, науково-технічне та гуманітарне співробітництво, договірно-правова база, привілейоване партнерство.
