Нодь В. І. Розвиток абсолютної інфінітивної конструкції в англійській мові (ХІІ-ХІХ ст.).

Дисертація присвячена дослідженню структурних, семантичних та прагматичних особливостей абсолютної інфінітивної конструкції (АІК) протягом XII-XIX ст., а також ідентифікації джерела її походження в англійській мові. Ця конструкція визначається як редукована синтаксична одиниця, яка утворилася з давньоанглійського простого особово-дієслівного речення. Суб'єкт дії АІК представлений імпліцитно на рівні поверхневої структури. У розвитку АІК виділено три періоди. Протягом ХІІ-ХІІІ ст. зафіксовані спорадичні вживання АІК, у XVI-XV ст. вона переважно функціонує у східно-центральному діалекті. Вплив риторичного мистецтва та розвиток аргументативного мовлення сприяли подальшому поширенню АІК. За своєю структурою АІК поділяється на два типи: непоширені та поширені, які складаються з певних моделей. У середньоанглійський період для непоширених типів характерним є порядок "суб'єкт-об'єкт-дієслово". Порядок слів поширених типів АІК відповідає типу "суб'єкт-дієслово-об'єкт". У XVI-XVII ст. частота АІК скорочується,а її структура ускладнюється. Протягом XVIII-XIX ст. вживаність АІК у текстах зростає, її структура стає простішою, й SVO-порядок стає домінуючим у непоширених та поширених типах. З текстів ХІІ-ХІХ ст. виокремлено чотири основні семантичні групи АІК: оцінні, приєднувальні, уточнювальні та кваліфікативні.