Шелигін М. С. Клініко-патогенетичне обґрунтування застосування альфа-2В інтерферону в лікуванні хворих на лейоміому матки.

Дисертація присвячена проблемі оптимізації консервативного лікування хво-рих на лейоміому матки шляхом наукового обґрунтовування використання a2B інтерферону та оцінки його клінічної ефективності на підставі дослідження деяких клініко-цитокінових механізмів патогенезу ЛМ. У зв'язку з цим обстежено 168 хво-рих із різними формами ЛМ та 30 здорових жінок. У 33,9% пацієнток встановлена ізольована ЛМ, у 66,1% жінок - ЛМ в поєднанні з гіперплазією ендо- та міометрія. Показаний взаємозв'язок клінічних варіантів перебігу ЛМ з продукцією ФНПB, ІЛ-8, ІЛ-4, BІФН в системному та регіональному кровотоках. При поєднанні ЛМ з ГЕ та аденоміозом рівні ФНПB і ІФНB Bзнижуються в крові у 2,8 і у 8,1 рази. Рівень сироваткового ІФН? менше 30 пг/мл є діагностичним критерієм поєднання ЛМ з ГЕ та аденоміозом. Показано, що концентрації ФНПB, ІЛ-8, ІЛ-4 різко збільшувалися. Найбільш високі рівні ФНП?, ІЛ-4 і ІЛ-8 знайдені при інтрамуральній локалізації вузлів. Науково обґрунтована ІФН-замісна терапія в комплексному лікуванні хворих на ЛМ дозволила зменшити вміст у крові ФНП?B у 12,2 рази, збільшити ІФН? в 6 ра-зів, знизити тяжкість симптомів у 3,3 рази, досягти клініко-патогенетичної ефектив-ності в 90,4% випадків.