Жигун С. В. Гра як художній прийом в епічному тексті (На матеріалі української прози 10-20-х років ХХ ст.).

У роботі систематизовано сукупність підходів до феномену гри за чотирма парадигмами: міфологічною, біологічною, філософською та парадигмою стратегій. У межах філософської виокремлено естетичну, антропологічну, герменевтичну, психоаналітичну, лінгвістичну та постмодерністську школи. Розкрито теоретичні засади співвіднесення літератури та гри: висвітлено ігрову сутність мистецтва; "ігрові" та "неігрові" літературно-мистецькі періоди; ігровий стиль, ігрову поетику. Розглядаються форми вияву гри у літературному побуті та питання ігрової поведінки письменника. Дисертація висвітлює ігрові принципи художньої організації тексту на різних його рівнях: наративному, тематичному, інтертекстуальному, мовно-стильовому. Ігрові прийоми нарації залучають читача до творчої лабораторії автора та забезпечують тексту полісемантичність. Ігрові прийоми тематичного зрізу ініціюють у тексті подвоєння та виникнення утаємниченого знання, що розкривається лише посвяченим. Таким "прихованим" знанням може ставати й інтертекст. Граресурсами мови актуалізує естетичний ефект, руйнуючи автоматичне сприйняття. Естетичний потенціал ігрових прийомів пов'язується із інтенсивністю впливу на сприйняття, яка зумовлена ефектом новизни та неочікуваності.