Комплексно досліджено місце Ришельєвського ліцею в культурному просторі й громадсько-політичному житті Північного Причорномор'я. Джерельну базу дослідження складають нормативні акти, матеріали діловодства, періодичні видання, статистико-описові матеріали, наукові праці викладачів і студентів ліцею. Історіографія теми представлена дослідженнями окремих аспектів історії ліцею, але узагальнюючих праць, в яких би цілісно обмірковувалася роль цього навчального закладу в соціокультурних процесах Півдня України, досі не з'являлося. Показано, що школи на Півдні України, зокрема в Одесі, розвивалися на початку XIX ст. у контексті швидкого соціально-економічного прогресу краю, що породив значний попит на освітні послуги. Заснування і розвиток навчальних закладів у Північному Причорномор'я підтримувалися місцевою адміністрацією. Однак правитель російських володінь на Півдні України Е. Ришельє надавав підтримку переважно елітарній освіті. Визначено, що заснування Ришельєвського ліцею в 1817 р. було обумовлено попитом на освітні послуги з боку елітарних верств суспільства, для яких була привабливою модель класичної освіти й релігійного виховання, запропонована французьким емігрантом абатом Д.Ш. Ніколем, який став першим директором ліцею. Доведено, що з часу заснування ліцей став полем ідеологічної боротьби між прихильниками й супротивниками тієї реакційної політики в галузі освіти, яку провадило на рубежі 10-х - 20-х рр. ХІХ ст. Міністерство духовних справ і народної освіти, що істотно ускладнило становлення ліцею, не даючи визріти в ньому певній системі освітніх традицій. З'ясовано, що соціальні запити у південноукраїнському регіоні на фахівців у різних сферах державного управління й економіки зумовили перетворення ліцею на вищий навчальний заклад, що остаточно закріпив його статут 1837 р. Однак ліцейська освіта не набула чіткої спеціальної спрямованості, переважала загальноосвітня підготовка. Це робило ліцей зайвим проміжним щаблем між університетами й середніми навчальним закладам. Через це вже в 40-х - на початку 50-х рр. ХІХ ст. з'являються перші проекти перетворення ліцею на повноцінний університет (Д.М. Княжевича, А.С. Норова). Виявлено, що ідеологічною основою навчання й виховання ліцеїстів став російський консервативний монархічний націоналізм у поєднанні з регіональним патріотизмом. В умовах наростання реакційності в освітній політиці російського уряду у зв'язку з революційними подіями в Європі з кінця 1840-х рр. підсилюється регламентація навчально-виховного процесу для запобігання залучення викладачів і студентів до ліберально-демократичних рухів. Визначено, що ліберальна частина ліцейської інтелігенції помітно активізувалася в другій половині 1850-х рр. - з початком так званої "епохи великих реформ" у Російській імперії. Встановлено, що перетворення ліцею на Новоросійський університет стало закономірним наслідком розвитку цього навчального закладу. Форми й зміст навчального процесу в ліцеї до середини ХІХ ст. уже не могли задовольнити зростаючого попиту на підготовку висококваліфікованих фахівців для адміністрації й господарства південноукраїнського регіону. Тим не менш, Ришельєвський ліцей, як попередник Новоросійського університету, заклав солідний фундамент для подальшого розвитку вищої освіти на Півдні України.
