Хадж А. Н. Участь Італії у європейській та євроатлантичній інтеграції, 1945 - 1957 рр.

На основі широкого кола джерел дисертантом розглянуто процес вироблення та реалізації євроатлантичної політики Італії в 1945 - 1957 рр. У роботі показано внесок італійського зовнішньополітичного відомства у формування "єдиної Європи", виявлено протиріччя в підходах до створення європейського союзу серед Західноєвропейських країн та США. Італія, у свою чергу, пропонувала власні федералістські проекти, які ґрунтувалися на економічній, політичній та військовій інтеграції. На міжнародній арені їх репрезентували такі італійські теоретики федералізму, як А. де Гаспері, К. Сфорца, Г. Мартіно, котрих також можна зарахувати до батьків-засновників європейського союзу. Не зважаючи на внутрішній супротив і небажання частини італійського політикуму, зокрема комуністів і соціалістів, підтримати інтеграційні устремління очільників уряду та МЗС, вони привели країну до "спільного європейського дому". У ході роботи з'ясовано, що більшість пропозицій Рима щодо євроінтеграції позитивно сприймалися Францією, країнами Бенілюксу та США й утілювалися на практиці. Дисертантом доведено, що участь Італії в ряді конференцій - Лондонській, Паризькій, Мессінській, Римській - та підписання відповідних договорів дозволили країні не тільки повернутися після тривалого періоду дипломатичної ізоляції в лігу серйозних геополітичних гравців, але й вивести державу з затяжної економічної кризи, посилити її вплив на міжнародній арені, зробити засновником найпотужніших і найвпливовіших міжнародних організацій свого часу - НАТО та Європейського Союзу.