Чік Л. В. Роман Леоніда Мосендза "Останній пророк" у системі творчих кординат автора.

У дисертації досліджуються ідейно-естетичні, ідеологічні й поетикальні особливості роману Л. Мосендза "Останній пророк" у контексті біблійно-сакральних мотивів та образів, простежується історіософська перспектива та ідеологічні контексти твору. "Останній пророк" в українській літературі виступає особливим експериментальним художнім проектом. З одного боку, він вписується в цілу систему історичних романів ХХ ст., в яких здійснено спробу художніми засобами повернутися в сакральний час - час євангельських подій, відтворити передісторію приходу на землю Месії-Христа, створити мистецьку версію життя Іоанна Хрестителя-Єгоханана, а з іншого, - крізь призму історії іншого народу, його боротьби за релігійну ідентичність і національні традиції декларує насущні для українського народу проблеми творення з бездержавної нації монолітної цілісності. Продемонстровано, як ампліфікаційні зміни євангельського "тексту-основи", використання апокрифічних мотивів у творі трансформують євангельський субстрат. Водночас образ Єгоханана (Івана Хрестителя) й євангельська епоха, змальовані у творі, не деформують ні сакральної наснаженості образу головного героя, ні історичної правди євангельського тексту.