Об'єктом дослідження обрано процес організації державного управління сільським господарством на засадах сталого розвитку. Метою роботи є розроблення теоретико-методичних основ і практичних рекомендацій з удосконалення організації державного управління сільським господарством на засадах сталого розвитку. При проведенні дослідження були використані такі методи, як історичний, монографічний, економіко-статистичний, порівняння, структурно-функціональний, абстрактно-логічний, моделювання, графічний, табличний та дедуктивний. Узагальнено й обґрунтовано теоретичні підходи до визначення сутності сталого розвитку (в т.ч. і сільського господарства), організації державного управління ним та формування інструментарію управління. Запропоновано авторське розуміння понять "сталий розвиток сільського господарства" та "організація державного управління сталим розвитком галузі". Здійснено аналіз стану сільського господарства у розрізі складових сталого розвитку; досліджено організацію державного управління сталим розвитком галузі з урахуванням її стандартизаційних та інноваційних аспектів. Розроблено пропозиції з удосконалення чинної функціональної підсистеми управління сталим розвитком сільського господарства, запропоновано доповнення заходів інвестиційно-інноваційної моделі відповідно до складових сталого розвитку, обґрунтовано модель управління сталим розвитком сільського господарства на основі системи стандартизації. Наукова новизна одержаних результатів визначається сукупністю теоретичних і методичних підходів до удосконалення організації державного управління сталим розвитком сільського господарства. Основними результатами дисертаційного дослідження, які містять наукову новизну, є: вперше: обґрунтовано принципи системного декомпонування складових сталого розвитку (соціальної, екологічної, економічної) до рівня первинних їх елементів і проведення причинного аналізу зв'язків між ними із з'ясуванням відповідності цих елементів сучасним вимогам та реальним можливостям надання цим елементам нової якості, а також наступного зворотного їх компонування з орієнтацією на удосконалення функцій галузевого державного управління; запропоновано концептуальний підхід до зосередження специфічного комплексу функцій галузевого державного управління на колі питань щодо формування дієвих передумов забезпечення сталого розвитку сільського господарства з врахуванням вимог міжнародних та державних стандартів; удосконалено: - визначення поняття "сталий розвиток сільського господарства" як такого типу розвитку, де здійснюються стратегічно узгоджені кількісні та якісні зміни процесу галузевого виробництва на основі інвестиційно-інноваційної моделі і високих стандартів, спрямованих на вирішення питань продовольчої безпеки держави й соціально-економічних та екологічних проблем галузі; - визначення поняття "організація державного управління сталим розвитком сільського господарства" як процесу узгодження виділених згідно із структуруванням сталого розвитку функцій галузевого державного управління із вимогою забезпечення синхронного і системного їх удосконалення при зміні організаційно-правових та соціо-еколого-економічних факторів виробництва; дістали подальший розвиток: - методичні підходи до аналізу чинних функцій галузевого державного управління, які мають зв'язок зі створенням передумов сталого розвитку сільського господарства, та оцінки рівня системності управлінської діяльності; пропозиції щодо збалансування чинних функціональних повноважень різнорівневих органів галузевого державного управління (центр регіон район) за структурованими базовими складовими сталого розвитку сільського господарства. Основні положення, практичні рекомендації та пропозиції дисертаційного дослідження прийняті до впровадження Міністерством аграрної політики та продовольства України, Управлінням агропромислового розвитку Уманської районної державної адміністрації. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення і пропозиції дисертаційного дослідження можуть бути використані в роботі державних органів влади, що здійснюють регулювання агропромислового виробництва; у процесі розробки нормативно-правових актів та в навчальному процесі.
