Ющенко В. М. Поліпозний риносинуїт: клініко-морфологічні прояви, патогенетичні підходи до лікування

Дисертація присвячена підвищенню ефективності лікування поліпозного риносинуїту на підставі результатів комплексного дослідження його клініко-морфологічних проявів та деталізації діагностичних критеріїв. Матеріал, представлений у роботі, отримано під час обстеження та лікування 120 хворих, порівну в основній групі та групі порівняння. Застосовувались клінічні, інструментальні, функціональні, статистичні методи. До і у віддалені терміни після лікування (1, 3, 12 і 24 місяців) вивчено частоту рецидивування поліпозного процесу в порожнині носа, функціональний стан її слизової оболонки. Проведено комплексні патоморфологічні дослідження поліпозної тканини, що була отримана під час операцій. Показано, що поліпозний риносинуїт характеризується високою частотою рецидивування поліпів після хірургічного лікування ( 35 % хворих раніше оперовані з приводу ПРС), наявністю значної кількості супутніх захворювань порожнини носа, що призводять до утруднення носового дихання (викривлення, шипи і гребені переділки носа у 22 % пацієнтів, хронічний вазомоторний і гіпертрофічний риніти - у 18 % ). У хворих на поліпозний риносинуїт виявлено порушення фізіологічних функцій порожнини носа: транспортної, нюхової; визначено зростання опору потоку повітря під час вдиху до повної обструкції в порівнянні з практично здоровими людьми (1,14±0,051). Патоморфологічне дослідження допомагає розмежувати кілька типів носових поліпів залежно від переважання того чи іншого патоморфологічного компонента: едематозний (44 % хворих), фіброзапальний (29 %), із гіперплазією залоз (7 % ), змішаний тип (едематозний + фіброзапальний) - 19 % пацієнтів та змішаний тип (фіброзапальний + гіперплазія залоз) - 1 %. Для оцінки ефективності сформовано дві групи - основна та група порівняння. В основній групі разом із базовою терапією у післяопераційному періоді застосовувалась патогенетично скерована протирецидивна схема медикаментозного лікування. Група порівняння отримувала лише базову терапію у вигляді назального кортикостероїду (мометазон фуроат). Відзначено більш швидке одужання хворих основної групи та відновлення фізіологічних функцій порожнини носа, а також меншу частоту рецидивування поліпозної тканини в порожнині носа у віддалені терміни спостереження, порівняно з пацієнтами групи порівняння.