Коротенко Є. Д. Опозиція "синхронія-діахронія мови" як засадничий принцип французького структуралізму

Об'єкт - опозиція "синхронія-діахронія мови" як методологічний принцип французького структуралізму. Мета - визначення сутності опозиції "синхронія-діахронія мови" як методологічного принципу французького структуралізму, її реалізація у контексті гуманітарних наук. Методи - історико-філософський аналіз; герменевтичний, феноменологічний, системно-структурний, синергетичний підходи. Філософське осмислення опозиції "синхронія-діахронія" у структурній лінгвістиці визначене на основі концепцій Ф.де Соссюра і Р.Якобсона. Дослідження структурального методу К. Леві-Строса в контексті філософської рефлексії про механізм реалізації опозиції дозволило окреслити функції соціальної структури і засоби їх здійснення через синхронічне розпізнавання лінгвістичної моделі та наступне діахронічне перетворення правил її реалізації на рівні аксіологічно трансформованої системи. Шляхом дослідження постструктуралістичних філософських осмислень та трансформацій опозиції "синхронія-діахронія мови" у творчості Ж.-Ф.Ліотара, Ж.Дерріда і Ж. Бодрійяра визначено, що нівелювання аналогій, руйнування бінарної моделі знаку та її заміна концепцією симулякрів спричиняє втрату репрезентативності опозиції "синхронія-діахронія мови" у контексті сучасних філософських студій значення, мовної особистості та інтерсуб'єктивності. Сфера - навчальний процес.