Вілсон Д. І. Променева діагностика та ехоконтрольоване черезшкірне дренування абсцесів печінки

Дисертаційна робота присвячена підвищенню ефективності діагностики та лікування абсцесів печінки (АП) шляхом оптимізації використання методів ультразвукової (УЗ) візуалізації на усіх етапах лікувально-діагностичного процесу. Проаналізовано результати УЗ обстеження та лікування за допомогою ехоконтрольованих черезшкірних пункційних та дренуючих мініінвазивних втручань (МІВ) 248 хворих на зазначену патологію. Згідно даних УЗ дослідження встановлено, що частіше зустрічаюся пілефлебітичні АП (64,1%), які розвиваються насамперед у хворих на запальні захворювання кишковика (87,4%) і визначена роль тривалого прийому інгібіторів протонної помпи в їх виникненні, уточнені відомості про розподіл абсцесів по сегментах печінки, уперше акцентовано на пріоритетность VII сегменту в ураженні пілефлебітичними абсцесами (45,3% пацієнтів в етіологічній підгрупі) і відсутність статистично значимих закономірностей для АП іншої етіології. Вперше описані УЗ ознаки АП різного ґенезу на окремих стадіях формування, на підставі чого в 92,3% випадків була визначена етіологія процесу. Уточнені наукові дані відносно диференційно-діагностического ряду для АП, описані способи УЗ дослідження, які забезпечують їх диференціацію з іншою вогнищевою патологією печінки, серед яких провідним (73,9%) визнана діагностична пункція ділянки ураження під УЗ контролем. Вперше вивчені можливості використання допплерографічних режимів і доплерівських артефактів в оптимізації візуалізації пункційного інструментарію і дренажів, внаслідок чого абсолютне зниження ризику невірного визначення локалізаціі і конфігураціі дистальної частини дренажу склало 70,0%. Отримали подальший розвиток положення про можливість використання УЗ ознак АП у виборі оптимального способу їх лікування, що дозволило досягти лікувального ефекту у 98,8% хворих незалежно від етіології ураження. Використання розробленого комплексу заходів дозволило підвищити ефективність лікування АП з 84,3% до 97,7%, скоротити тривалість стаціонарного лікування з 18,2±9,9 до 8,3±4,4 діб (р<0,001) , зменшити кількість випадків неадекватного дренування з 45,8±4,2% до 18,9±4,6% (р<0,001), уникнути значимих ускладнень (підтікання крові і жовчі, формування субкапсулярної гематоми) і летальності.