Філоненко О. Г. Ренесансно-бароковий "магічний код" у британській літературі (на матеріалі творів кінця XVI - XX ст.)

Дисертація є першим у вітчизняному літературознавстві комплексним дослідженням ренесансно-барокового літературного "магічного коду", який функціонує в англійській літературі з кінця XVI століття. Методологічною основою роботи є дослідження західного езотеризму та фантастичного в літературі, структуралістський, семіотичний, психоаналітичний методи та архетипна критика. У дисертації "магічний код" розглядається як певна стратегія текстотворення, яка залежить від магічних уявлень кожної конкретної епохи та, водночас, має трансісторичні й транскультурні характеристики через зв'язок із механізмами несвідомого. Під впливом езотерико-магічної традиції, відомої як Герметизм, наприкінці XVI - на початку XVII ст. в англійській драматургії виникає специфічна стратегія текстотворення - ренесансно-бароковий "магічний код". Вона оформлюється у п'єсах Крістофера Марло ("Трагічна історія доктора Фауста"), Вільяма Шекспіра ("Буря") та Бена Джонсона ("Алхімік"), де протагоністом постає маг людина. Ці п'єси розглядаються як "магічні історії", тобто такі наративи, в яких ідеться про події, керування якими передбачає застосування магії або її імітацію. Варіанти/субкоди ренесансно-барокового "магічного коду", що формуються у вищезгаданих п'єсах, стають своєрідними архетипними матрицями для розвитку літератури (а пізніше й кінематографу) подальших епох, структуруючи цілі твори або окремі сюжетні лінії, виявляючи надзвичайну пластичність і тенденцію до гібридизації, що дозволяє їм структурувати твори різних жанрів, привносячи в них "магічну" проблематику. Отже, ренесансно-бароковий "магічний код" як стратегія текстотворення виявляє свою універсальну природу, яка спроможна модифікуватись і пристосовуватись до нових культурних умов.