В дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання обґрунтування теоретичних засад підвищення рівня легітимності органів публічної влади України через дослідження змісту й сутності феномену легітимації органів публічної влади на основі критичного аналізу існуючих наукових підходів та розкриття зв'язку легітимності публічної влади зі стабільністю системи державного управління й суспільства в цілому. Зокрема, визначено роль легітимності як провідного принципу функціонування механізму соціальної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства, а також форми й структуру процесу легітимізації органів публічної влади як визначальної умови ефективності системи державної влади, її здатності консолідувати суспільство у вирішенні проблем соцієтального розвитку. Встановлено, що концепт "легітимності" існує в нерозривному зв'язку з поняттям "легітимація", ця концептуальна пара становить собою єдиний державно-управлінський дуалітет, котрий виступає квінтесенцією розуміння сутності демократії. Зазначений дуалітет містить співвідношення явища й процесу, фіксованого стану й соціальної дії за яких "процес набуття владою ознак легітимності отримує назву легітимації". Запропоновано структуру легітимності, що складається з онтологічних, ціннісних, нормативно-правових, ресурсних, процесуальних, ідентифікаційних, комунікативних та маніпуляційних структурних складових. Доведено, що легітимність є бажаним станом для будь-яких держав в будь-який історичний проміжок часу, запорукою сталості державного устрою й політичного режиму кожної конкретної країни. На підставі проведеної кореляції між домінуючими в суспільстві психотипами людини (гегемоністський, конфліктний або протестний, абсентеїстичний або апатичний, конформістський або провладний, плюралістичний, громадянський або гармонійний) та відповідними для них моделями владно-суспільних відносин і комунікацій, обґрунтовано висновок щодо різних психологічних підходів до легітимації публічної влади на власному мікрорівні зазначених індивідів. Окреслено, що домінування в державно-організованому просторі одного або іншого психологічного типу громадян вирішальним чином обумовлює формування того чи іншого типу державного устрою з притаманним йому політичним режимом. Розкрито проблематику "кризи легітимності" з виокремленням десяти кластерів моделі легітимації органів публічної влади перехідних суспільств: конституційного, інституційного, ідеологічного, зовнішньополітичного, функціонального, правового, партіципаторного, деліберативного, медійного та соціалізаційного. Діагностовано наростаюче падіння рівня довіри українців до органів публічної влади держави як ключового вимірюваного покажчика рівня легітимності всіх центральних інституцій державної влади, які сьогодні знаходяться на межі абсолютної суспільної недовіри та є фактично делегітимізованими. Доведено, що загальна позитивна чи негативна легітимність всієї системи інститутів публічного врядування та державної влади в цілому завжди носить кумулятивний характер і може бути представлена у вигляді концептуальної матриці легітимації інститутів публічної влади в Україні, котра носить системний характер і формується на чотирьох рівнях (персональному, локально-інституційному, державно-інституційному та міжнародному) й у чотирьох соцієтальних площинах: право-нормативній, функціонально-компетентнісній, процедурно-діяльнісній та інформаційно-комунікативній.
