Цвірінько І. Р. Підвищення ефективності ендоназального хірургічного лікування хворих з доброякісними новоутвореннями селярно-хіазмальної ділянки

Дисертація присвячена проблемі підвищення ефективності лікування шляхом удосконалення ендоскопічних ендоназальних транссфеноїдальних доступів, визначення ринологічних ускладнень та прогнозування перебігу післяопераційного періоду у пацієнтів з доброякісними новоутвореннями селярно-хіазмальної ділянки та кавернозного синусу. Дисертація базується на комплексному клініко-інструментальному дослідженні стану порожнини носа та параназальних синусів, дихальної функції порожнини носа та якості життя 18 пацієнтів, в яких при хірургічному втручанні застосовувались ендоскопічні ендоназальні транссептальні доступи (контрольна група), 47 пацієнтів – з ендоскопічними ендоназальними загальноприйнятими доступами(група порівняння) та 64 пацієнтів – з ендоскопічними ендоназальними органозберігаючими способами доступу (основна група). Розроблено спосіб інфільтрації передньої стінки основної пазухи, що покращував візуалізацію та зменшував кровоточивість (до 0-1 ступеню за шкалою Andre P. Boezaart) при виконанні назальної фази ендоскопічного ендоназального видалення новоутворень. Розроблено органозберігаючий транссфеноїдальний спосіб доступу зі збереженням слизової оболонки сфеноетмоїдального закутку та внутрішньоносових структур. Встановлено, що проведення ендоскопічного ендоназального доступу до селярно-хіазмальної ділянки запропонованим способом сприяло: достовірному зменшенню кількості пацієнтів з наявністю кірок у 3 рази на 7-у добу після хірургічного втручання порівняно з контрольною групою;достовірному зменшенню кількості пацієнтів з наявністю слизових виділень в порожнині носа на 7-у добу (у 2 рази порівняно з пацієнтами, в яких при хірургічному втручанні застосовувалася загальноприйнята методика (p<0,05)). Через3 місяці після хірургічного втручання у пацієнтів основної групи атрофічних змін слизової оболонки не спостерігалось (в групі порівняння у 16,7% пацієнтів відмічено атрофічні зміни слизової оболонки порожнини носа). Встановлено, що у пацієнтів, яким протягом хірургічного втручання було застосовано удосконалені нами органозберігаючі способи доступу, в післяопераційному періоді в 3 рази рідше виникали ускладнення у вигляді етмоїдитів та в 4 рази рідше спостерігалися сфеноїдити. Збереження внутрішньоносових структур сприяло достовірно вищій якості життя (згідно опитувальника SNOT-20) в післяопераційному періоді протягом всього періоду спостереження. Вперше проведено дослідження дихальної функції порожнини носа у пацієнтів після різних способів ендоскопічного ендоназального транссфеноїдального доступу до селярно-хіазмальної ділянки. Виявлено, що через 3 місяціпісля хірургічного втручання у пацієнтів основної групи показники потоку повітря становили 115-130% від нормативних величин, що було достовірно вище, ніж у пацієнтів після застосування загальноприйнятої методики (80-95%). Через 6 місяців показники в основній групі залишалися на рівні 120-130%, а показники пацієнтів групи порівняння зростали до 90-115%.