Правилова О. І. Драматургія Ц.-К. Норвіда: аксіологічний аспект.

Каміля Норвіда за теоретико-прозовими творами «Білі квіти», «Чорні квіти», «Лекції про Юліуша Словацького». Визначено модифіковані риси романтичної драми та охарактеризовано принципи «вічної», «християнської», «правдивої» драми письменника, з урахуванням ціннісного навантаження ознак істинного поета: пророка-quidam, «тихого апостола». Художній прийом «замовчування», як ознака символістської драматургії, з’ясований у функціональних моделях твору «Мовчання», він розглядає трансцендентальне розуміння «вічних хвилин тиші» через прояви драматичної напруги. Також проаналізовано філософсько-дидактичний трактат «Прометідіон» та пояснено, чому його часто називають «Євангелієм мистецтва» і джерелом вивчення правди Платона. Проілюстровано ґенезу розвитку драматичних ідей та аксіологем у творах «Зволон», «Кракус», «Ванда», «Тіртей», «За кулісами». Детально висвітлено християнську модернізацію язичницьких державотворчих міфів, загальноєвропейських і польських, та охарактеризовано жанр містерії як новий вид репрезентації алегорично-сакральних смислів. Досліджено появу в польській літературі феномена нової «живої», реальної жінки (без ідеалізованого нашарування романтиків) та його висвітлення у драмі «Перстень Великої-Дами». Простежено процес послідовного втілення театрально-сценічних основ у жанрі дантівської «білої комедії», з урахуванням іронії deus ex machiny як прояву циклічного фатуму.