Дисертаційна робота присвячена вивченню особливостей каріотипу та теломерних ділянок хромосом при ранніх репродуктивних втратах (РРВ) у людини.
Вихідна концепція роботи ґрунтувалася на припущені, що дефіцит теломерної ДНК може бути задіяний у комплексному механізмі втрати вагітності на ранніх етапах внутрішньоутробного розвитку людини, особливо при наявності аномального каріотипу у зародка.
Вперше у матеріалі РРВ від жінок західного регіону України (760 зразків) вивчили частоту та спектр аномалій каріотипу шляхом комплексного застосування стандартного цитогенетичного та молекулярно-цитогенетичного (iFISH) методів аналізу препаратів, отриманих «прямим» способом з некультивованих ворсин хоріону. Аномалії каріотипу встановили у 39.3% випадків. Геномні та чисельні хромосомні зміни спостерігали із наступною частотою у порядку спадання: аутосомні анеуплоїдії – 48.5% (а саме: трисомія хромосоми 16 (21.1%), анеуплоїдія хромосоми 15 (9.4%), трисомія хромосоми 22 (6.4%) та трисомія хромосоми 21 (6.0%)), поліплоїдії – 29.1% (переважала триплоїдія – 26.1%), гоносомні анеуплоїдії – 22.4% (з них 21.1% – моносомія Х).
Частка летальної в пренатальному періоді розвитку людини трисомії хромосоми 16 вірогідно (P<0.025) зменшувалась зі зростанням гестаційного терміну втрачених вагітностей. Частка хромосомних аномалій, які зустрічаються в постнатальному періоді, зокрема, гоносомної моносомії та трисомії хромосоми 21, позитивно корелює із зростанням терміну втрати вагітності.
Частка аномалій каріотипу не відрізнялась у матеріалі спорадичних та навикових репродуктивних втрат – 39.9% та 38.2% відповідно. Загальна частота встановлених порушень каріотипу вірогідно не відрізняється у матеріалі втрачених вагітностей жінок різного віку (< 35-ти років та ≥35-ти років) (P>0.05), проте внесок різних відхилень каріотипу РРВ залежить від віку жінки, а саме, з віком вірогідно зростає частка анеуплоїдій за рахунок аутосомних трисомій ( P <0.0001) та зменшується внесок поліплоїдій (P <0.005) та гоносомних моносомій ( P <0.005).
Аналіз частоти основних аномалій каріотипу єдиної втраченої вагітності (група IІ) показав, що з віком вірогідно збільшується частка анеуплоїдій (P <0.025) завдяки аутосомним трисоміям (P <0.0001) та зменшується частка поліплоїдій (χ²=5.974, P <0.025). Аналогічна тенденція встановлена і при аналізі спорадичної втрати вагітності (група III) – частка анеуплоїдій збільшується (P <0.05) завдяки аутосомним трисоміям (P <0.005) та зменшується частка поліплоїдій (P <0.05), та навиковому невиношуванні вагітності (група I) (P <0.05 для анеуплоїдій; P <0.005 для аутосомних трисомій; P <0.05 для поліплоїдій).
Вперше розглядалися довжини теломерних ділянок хромосом у плода 5-12 тижнів внутрішньоутробного розвитку - як провокативний фактор репродуктивних втрат у людини. Визначення відносної довжини теломер (Relative Telomere Length, RTL) проводили за допомогою ПЦР з детекцією флюоресценції в реальному часі (RT-PCR). Встановлено статистично значущу відмінність досліджуваного показника RTL залежно від наявності чи відсутності аномалій каріотипу у матеріалі РРВ (0.29±0.03 у разі анеуплоїдії+триплоїдії проти 0.64±0.12 при еуплоїдії, P=0.0015). При цьому суттєвої різниці у відносній довжини теломер при окремих типах хромосомної патології не відмічено (0.36±0.12, 0.26±0.03, 0.28±0.04, 0.27± 0.02 для моносомії X, трисомії 21, трисомії 16 і триплоїдії відповідно, P>0.05). Показано значущу відмінність показників відносної довжини теломер між еуплоїдними зразками репродуктивних втрат та артифіційних абортів ( 0.64±0.12 і 1.17±0.14 відповідно, P=0.006). Обговорено можливу роль вкорочення довжини теломер у механізмах елімінації зародків на ранніх етапах внутрішньоутробного розвитку.
