У дисертаційній роботі розкрито мінливість геному аборигенних порід великої рогатої худоби (білоголової української, червоної польської, бурої карпатської, сірої української) та коней (гуцульської породи, породи коник польський) за цитогенетичними та молекулярно-генетичними полілокусними маркерами, здійснено обґрунтування необхідності інтеграції локальних порід у сучасну систему аграрного виробництва відповідно до вимог FAO. Встановлено, що показники соматичного мутагенезу великої рогатої худоби аборигенних порід мають широкі внутрівидові межі, що зумовлено їх адаптогенними властивостями.
З’ясовано, що інфікованість корів червоної польської породи збудником туберкульозу викликає збільшення частоти метафаз із анеуплоїдією (p<0,001) у 3 рази, хромосомних розривів (p<0,001) у 2,2 рази, кількість двоядерних лімфоцитів (5,0‰) та лімфоцитів із мікроядром у 2 і 2,2 рази, відповідно, та апоптозних клітин (8,8‰) у 4 рази.
Визначено, що паратиповий чинник, сірководень у воді, викликає підвищений рівень двоядерних лімфоцитів (7,8 ‰), (p<0,001) у корів української червоно-рябої молочної породи, тоді як у корів червоної польської породи він становить 2,4‰, що свідчить про знижену чутливість корів червоної польської породи до цього мутагенного чинника.
Розроблено систему оцінювання генетичного поліморфізму популяцій коней порід гуцульської, породи коник польський та арабської за маркерами (GA)9C, (AG)9C, (AG)8CA, (AG)8CG, (GA)6CC, (ACC)6G, (GAG)6C та (CTC)6C для підтвердження унікальності і консолідованості популяцій тварин цих порід як основу для включення їх в національні програми зі збереження біоресурсів. За результатами оцінки стану генофондів популяцій коней гуцульської, арабської породи та коника польського за використання ISSR–маркерів встановлений найвищий рівень генетичного різноманіття коней гуцульської породи. За результатами ISSR–PCR аналізу знайдено видоспецифічні спектри продуктів ампліфікації, для підроду Equus (380–400, 500–520 та 600-630 пн).
Здійснена оптимізація методу виділення ДНК з викопних решток кісток давніх коней та підібрано оптимальні умови проведення ПЛР для роботи з ДНК, що була отримана із викопних решток. Згідно проведеного ISSR–аналізу, знайдено унікальні поліморфні ДНК–локуси древніх еквід. Амплікони молекули ДНК розміром 340–350 пн праймера (GA)9C та 470–490 пн праймера (GA)9C і (GA)6CC визначено лише у давніх коней: плейстоценового коня, справжнього тарпана та давнього свійського коня.
За використанням методу усереднених відстаней за результатами ISSR-аналізу встановлені генетичні відстані між сучасними кіньми та древніми еквідами. Доведено, що найбільш близькими один до одного із досліджених коней, є коні справжнього тарпана та давнього свійського коня (DN=0,0234), а також плейстоценового і давнього свійського коня (DN=0,0385). Найбільш віддаленими між собою виявилися коні гуцульської та арабської порід (DN=0,5334), гуцульської породи та коника польського (DN=0,4477), коні гуцульської породи та справжнього тарпана (DN =0,5057).
