Власюк Т. І. Морфо-функціональна характеристика міокарда при експериментальному цукровому діабеті та його корекції

У ранні терміни розвитку стрептозотоцинового діабету (14-28 доби) спостерігалося зменшення площі кардіоміоцитів різних ділянок міокарда щурів на 17,2 – 22,7 % (р<0,05), при цьому об’ємна щільність дифундуючих секреторних гранул у секреторних передсердних кардіоміоцитах збільшувалася майже на 40 %. У віддалені терміни перебігу стрептозотоцинового діабету (через 56 діб) на тлі діабетичної мікроангіопатії відмічали атрофічно-деструктивні зміни кардіоміоцитів, що підтверджується їхніми ультраструктурними змінами та зменшенням їхньої площі на 7,9 – 13,6 % порівняно з контрольними показниками (у всіх випадках р<0,05). У секреторних передсердних кардіоміоцитах виявляли зменшення об’ємної щільності молодих і зрілих секреторних гранул, що вказує на зниження їхньої функціональної активності. Уперше встановлено найоптимальніший спосіб корекції морфологічних ушкоджень досліджуваних структур міокарда при експериментальному цукровому діабеті, який полягає у призначенні двох антидіабетичних середників – інсуліну гларгіну та ексенатиду. Ключові слова: кардіоміоцит, секреторний передсердний кардіоміоцит, гемомікроциркуляторне русло, стрептозотоциновий цукровий діабет. Галузь - медицина.