Дисертаційна робота присвячена встановленню теоретико-методологічних аспектів формування та реалізації державної молодіжної політики України. Розкрито предмет наукового дослідження, який ґрунтується на теорії інформаційного суспільства та неоінституціональному підходів. Зазначено, що у наслідок своїх соціальних характеристик молодіжне середовище є тією частиною суспільства, в якій найшвидше відбувається накопичення і реалізація негативного протестного потенціалу. З’ясовано, що необхідною складовою молодіжної політики є державна молодіжна політика, яку прийнято розглядати як діяльність держави, її інститутів, які спрямовані на реалізацію потенціалу молоді. Вона характеризується наявністю законодавчо закріплених ідей стосовно ролі і місця молоді у поступальному розвитку суспільства. Суб’єктом державної молодіжної політики є держава та її спеціальні органи, діяльність яких пов’язана з розвитком людини. Розглянуто феномен «інноваційної діяльності» молоді, яка оформлюється у нормативно-правову практику. Виявлено, що державна молодіжна політика має певні моделі свого розвитку: універсалістська (скандинавські країни), громадівська (Великобританія), протекційна (центральноєвропейські країни), централізована (країни Середземномор’я). Проаналізовано статистичні дані досліджень міжнародних організацій, зокрема Freedom House з питань демократизації країн перехідного типу («Nations in Transit-2018»). Визначено основний комплекс нормативно-правової бази формування державної молодіжної політики: перший (1991–1996 рр.), другий (1996–2004 рр.), третій (2005–2009 рр.), четвертий (2010–2014 рр.), п’ятий (2015–2018 рр.). Доведено, що в умовах слабкості політичних інститутів внаслідок трансформаційних процесів молодь втрачає довіру до них та знаходить для себе альтернативу, де може почувати себе захищено та щасливо одночасно – це віртуальний простір. Встановлено наступні механізми будування молодіжної політики в інформаційному суспільстві сьогодення, які відрізняються інноваційністю: орієнтація на знання; цифрова форма представлення об’єктів; віртуалізація взаємодії в інформаційному суспільстві; інтегрованість у глобальний світ та мережева взаємодія акторів / об’єктів / суб’єктів; особлива мова кіберпростору; динамізм, глобальні масштаби, наявність протиріч. Визначено «інституціональну диверсифікацію» сучасного українського суспільства, що відкриває можливості для інноваційної діяльності, яка залежить від ефективності інститутів соціалізації. Вони, у свою чергу, є складовими державної молодіжної політики.
Ключові слова: віртуальний простір, державна молодіжна політика, інститути соціалізації молоді, молоде покоління, ціннісні орієнтації.
