Дисертація присвячена обґрунтуванню теоретичних і методологічних засад, розробці науково-практичних рекомендацій механізмів взаємозв'язків із громадськістю в системі публічного управління України.
У роботі уточнено понятійно-категорійний апарат дослідження шляхом доповнення та уточнення змісту понять, а саме: поняття взаємозв’язки з громадськістю в системі публічного управління, яке базується на комунікативній моделі соціальної системи, а саме: формування в свідомості громадськості сприятливого іміджу органу влади; встановлення та підтримання двосторонніх контактів і взаємозв’язків із різними організаціями, громадськими групами та їх лідерами; інформування громадськості про суть прийнятих рішень; аналіз громадської реакції на їхні дії, ініціативи; прогнозування розвитку соціально-політичної ситуації; управління кризами, запобігання можливим конфліктам і непорозумінням, що забезпечить ефективний вплив на масову свідомість.
Визначено класифікаційні ознаки складових елементів взаємозв'язків із громадськістю в системі публічного управління, які, на відміну від раніше існуючих, базуються на концептуальних підходах.
Обґрунтовано методичні підходи побудови ефективної системи взаємозв’язків із громадськістю в системі публічного управління на основі класифікації та узагальнення принципів, а саме: формування єдиного інформаційно-комунікативного поля (соціального управління (цілеспрямований вплив на суспільство для впорядкування, збереження, вдосконалення і розвитку його певної якісної специфіки), соціального самоврядування (формування та розвиток громадянського суспільства, демократії), громадянської злагоди (забезпечує вирішення виникаючих протиріч і їх регулювання без застосування засобів військового насильства), громадянської відповідальності (громадянські якості особистості, яка своєю активною життєвою позицією сприяє утвердженню демократичних зразків правової культури, сприяє реалізації правових цінностей)); соціальної взаємодії між інститутами влади (державної, регіональної, місцевої) і представниками суспільства (біхевіоризму (застосування об'єктивних методів, спрямованих на пізнання зовнішніх об'єктів і явищ), символічного інтеракціонізму (упорядкованість суспільного життя є продуктом соціальної комунікації, повсякденної взаємодії людей, постійного взаємного пристосування)); підхід до формування симетричних діалогових взаємозв'язків (діахронного (виклад явищ, фактів і подій світового та вітчизняного масштабу у хронологічній послідовності) та синхронного (порівняльне дослідження в одному обраному проміжку часу без звертання до історичної ретроспективи або перспективи), за рахунок відновлення національної самосвідомості (національно-патріотичного виховання українців), налагодження соціально продуктивного діалогу (зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень задіяними сторонами)).
Визначено соціокультурний механізм політичної комунікації взаємозв'язків із громадськістю в системі публічного управління, за рахунок створення соціолого-інформаційного простору та забезпечення зв'язку інститутів влади з громадськістю (легітимація існуючого режиму, структур влади, політичних лідерів) на основі розповсюдження соціально значимої інформації, формування вмотивованості цільової аудиторії, фокусування ціннісної орієнтації на аудиторії, розгалуженості і багатоканальності, створення вибору комунікативних засобів, що забезпечить вирішення проблеми абсентеїзму (низької явки виборців).
Ключові слова: механізм державного регулювання, взаємозв’язки з громадськістю, публічне управління, соціальна система, комунікативні моделі, адвокація громадського інтересу, громадянська злагода, соціолого-інформаційний простір.
