Штих І. І. Спрямованість особистості як чинник розвитку психічних станів учнів загальноосвітніх шкіл

Дисертаційне дослідження присвячено теоретичному обґрунтуванню та емпіричному виявленню співвідношення психічних станів зі спрямованістю особистості учнів загальноосвітньої школи в динаміці вікового розвитку. Визначено вплив професійної спрямованості вчителів на перебіг психічних станів учнів. На засадах генетичної психології розроблено модель суб’єкт-суб’єктного простору взаємодії: «спрямованість викладача-психічні стани-спрямованість школярів». Доведено, що цільові настановлення педагогів є зовнішніми детермінантами психічних станів й впливають на цільові настановлення учнів. Досліджено психічні стани дітей шкільного віку протягом всього терміну навчання в початковій та середній школі. Встановлено рівневість проявів психічних станів і цільових установок школярів, зокрема: афективний рівень цільових настановлень відповідає психічному рівню станів, коли психічні стани й цільові настановлення виступають як переживання, емоційні оцінки; когнітивний рівень психічних станів й цільових настановлень, коли усвідомлюються психічні стани й власні цільові настановлення на конативному рівні. Уточнено, що психічні стани й цільові настановлення особистості мають подібність спрямуванням: при позитивних психічних станах учнів цільові настановлення виражені позитивними мотивами, при негативних психічних станах - негативними мотивами. У відповідності до отриманих результатів узагальнено з позиції генетико-моделюючого методу та генетико-орієнтованої психотерапії основні моделі оптимізації суб’єкт-суб’єктної взаємодії в навчальній діяльності школярів.