Кручок І. В. Стереотаксична радіохірургія менінгіом основи черепа

Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуальної наукової задачі підвищення ефективності радіохірургічного лікування менінгіом основи черепа. В дисертаційній роботі на підставі аналізу результатів радіохірургічного лікування 117 пацієнтів з менігіомами основи черепа та даних післяпроменевого нейровізуалізуючого моніторингу підвищено ефективність результатів радіохірургічного лікування шляхом удосконалення (модифікації) стереотаксичної методики опромінення та обґрунтуванням застосування низькодозового режиму опромінення. Доведено, що локальний контроль росту менінгіом основи черепа після стереотаксичної радіохірургії для медіани спостереження 43 місяці досягається у 90% випадків, що свідчить про високий показник ефективності методу для лікування даної патології. В роботі обґрунтовано застосування модифікованої методики опромінення з модуляцією інтенсивності та конформної динамічної ротації (IMRT+MLC Dyn Arc), яка підвищує інтенсивність досягнення довготривалого локального контролю росту пухлини в 1,61 разів в порівнянні з стандартними методиками радіохірургічного опромінення (HR=1,61 [1,1; 2,3]) і є предиктором для досягнення ЛК (р=0,041). Встановлено, що кількість хворих після стереотаксичної радіохірургії з показником 90% за шкалою (індексом) Карновського збільшується з 41,9% до 70,9%. Відсутність погіршення функціонального статусу за шкалою (індексом) Карновського після радіохірургічного лікування складає 97% спостережень, у тому числі у 50% хворих має місце покращення функціонального статусу. Між низькодозовим (призначена доза <12,5 Гр) режимом опромінення та високодозовим (призначена доза > 12,5 Гр) не зареєстровано статистично значущої різниці щодо ефективності досягнення локального контролю росту пухлини (p=0,09). Застосування низькодозового режиму опромінення асоціюється із збільшенням частоти регресу опроміненої пухлини після псевдопрогресії 30% проти 5,3% відповідно (р=0,04). В роботі встановлена статистично значуща різниця між групою пацієнтів з великим об’ємом пухлини (> 8,3 см3) та групи з меншим об’ємом (< 8,3 см3) щодо частоти виникнення псевдопрогресії 21,1% проти 7,4% відповідно (р=0,004). Розроблено діагностичний тест для прогнозування безпечності СРХ згідно якого локалізація пухлини «задня черепна ямка + середня черепна ямка» завжди відповідає високому ризику ускладнень, а найбільш безпечним є варіант, коли локалізація відповідає середній черепній ямці (найбільш висока чутливість пухлини).