Дисертація присвячена проблемі підвищення ефективності лікування хворих із хронічним дакріоциститом шляхом удосконалення методів діагностики та ендоназального ендоскопічного хірургічного лікування.
Дисертація базується на комплексному клініко-інструментальному дослідженні стану сльозовідвідних шляхів, порожнини носа та навколоносових пазух, функції сльозовідведення, слизової оболонки порожнини носа у ділянці дакріориностоми та якості життя пацієнтів з хронічним дакріоциститом до та після різних модифікацій ендоназальної ендоскопічної дакріоцисториностомії (ЕЕДЦРС). Хворим досліджуваної групи (45 осіб) ЕЕДЦРС була здійснена за розробленою методикою, пацієнтам групи порівняння (36 осіб) – за розробленою методикою та з встановленням в зону дакріориностоми провідника з полівінілхлориду (ПВХ), хворим контрольної групи (28 осіб, архівний матеріал) ЕЕДЦРС виконувалась за традиційною методикою: зі збереженням і пластичним укладанням викроєних клаптів слизової оболонки порожнини носа і слізного мішка та з установленням ПВХ-провідника.
Розроблено спосіб визначення топографо-анатомічних взаємозв’язків слізного мішка з оточуючими структурами, який дозволив ефективно планувати спрямованість й обсяг хірургічного втручання, в «оптимальній» локації формувати «кісткове вікно», швидко ідентифікувати слізний мішок, що призводить до меншої травматизації та кровоточивості оточуючих тканин і кращої інтраопераційної візуалізації хірургічного поля.
Розроблено ощадний спосіб ендоназального ендоскопічного хірургічного лікування хронічного гнійного дакріоциститу, який дозволяє уникати застою й нагноєнню сльози, здійснювати її пасаж рівномірним і безперешкодним, сприяючи мінімізації процесу рубцювання на ділянці дакріориностоми.
Встановлено, що застосування розробленої методики хірургічного лікування хронічного дакріоциститу сприяло достовірному зменшенню (більше ніж у 2 рази) ступеню набряклості слизової оболонки і утворення кірок, а також кількості пацієнтів зі слизовими виділеннями в ділянці дакріориностоми на 7-у добу після операції порівняно з контрольною групою (p<0,05).
Встановлено, що використання розробленої методики ендоназальної ендоскопічної дакріоцисториностомії дозволяє досягнути стійкої ремісії у 97,8 % пацієнтів з хронічним дакріоциститом, що на 12,1 % вище порівняно з контрольною групою (p<0,05). Поєднане застосування розроблених методик діагностики і лікування хронічного дакріоциститу (ХД) дозволяє уникнути місцевих ускладнень з боку порожнини носа та очного яблука (p<0,05). Ощадний доступ до слізного мішка та швидке й стійке відновлення сльозовідведення сприяло статистично значущому підвищенню якості життя пацієнтів (за опитувальником SNOT-20) протягом усього післяопераційного періоду спостереження (p<0,05).
