Марчишак Т. В. Гепатопротекторна дія комплексу олігорибонуклеотидів з D-манітолом при тіоацетамід-індукованій гепатотоксичності у експериментальних моделях тварин

Дисертаційна робота присвячена дослідженню гепатопротекторної дії комплексу олігорибонуклеотидів з D-манітолом при тіоацетамід-індукованій гепатотоксичності у експериментальних моделях тварин. Вперше показано, що застосування препарату OРН-D-М зменшує ураження паренхіми печінки та рекрутинг клітин імунної системи до місця запалення. Визначено, що комплекс OРН-D-М призводить до інгібування ТАА-індукованого вільнорадикального пошкодження біомолекул гепатоцитів мишей за рахунок зниження рівня генерації продуктів оксидативної деградації та підвищенню активності ферментів і вмісту компонентів неферментативної ланки системи антиоксидантного захисту. Вперше виявлено, що введення ОРН-D-М у дозі 200 мг/кг маси тіла тварин знижує рівень відносної експресії універсального транскрипційного фактору Nfkb1, що перешкоджає індукції цитокінів, зокрема, інтерлейкіну 6 (Il6) та фактору некрозу пухлин α (Tnfα) за умов гострої гепатотоксичності. Встановлено, що комплекс OРН-D-M впливає на активацію стелатних клітин печінки при гострій гепатотоксичності. Виявлено знижений рівень відносної експресії гена α-актину гладеньких м'язів (Acta 2) при застосуванні препарату з лікувальною метою. Показано, що OРН-D-M знижує профілі відносної експресії генів трансформуючого ростового фактору β1 (Tgfβ1) та колагену А-1 (Col1a1) при гострому токсичному ураженні печінки. Встановлено, що препарат не змінює профілів відносної експресії ростових факторів – гепатоцитарного ростового фактору (Hgf), трансформуючого фактору росту α (Tgfα) та епідермального фактору росту (Egf), які беруть участь у регенеративних процесах при гострому токсичному ураженні печінки. Вперше показано, що виявлена гепатопротекторна дія комплексу OРН-D-M у моделі гострої гепатотоксичності зберігається і при хронічному токсичному ураженні печінки. Встановлено, що довготривале лікування препаратом ефективно знижує підвищені рівні відносної експресії генів Nfkb1, Nfkbia, прозапальних цитокінів (Il6, Tnfα) та профіброзних генів (Tgfβ1, Col1a1, Acta 2) в паренхімі печінки, що призводить до зменшення відкладень сполучної тканини та зменшення розвитку фіброзу печінки за умов хронічного токсичного ураження.