Войнаровська Г. П. Прогностичне значення коморбідних станів і зниженої стійкості до гіпоксії у хворих на ішемічну хворобу серця похилого та старечого віку

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та вирішення актуального науково-практичного завдання внутрішньої медицини: з’ясування прогностичного значення коморбідних станів і зниження стійкості до гіпоксії та розробка методів прогнозування тривалості життя у хворих на ІХС похилого та старечого віку. Серед основних коморбідних станів у хворих на ІХС похилого та старечого віку найчастіше виявлялися дисліпідемія та артеріальна гіпертензія (АГ), менше – хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) та цукровий діабет (ЦД). Найчастішими комбінаціями коморбідних станів у хворих на ІХС похилого та старечого віку є поєднання дисліпідемії з однією з інших супутніх патологій (АГ, ЦД або ХОЗЛ). З’ясовано, що у померлих хворих на ІХС похилого та старечого віку високою була частота виявлення тяжких стадій АГ та дисліпідемії, трохи меншою – ХОЗЛ та ЦД. Серед померлих осіб частота одночасно наявних трьох коморбідних станів склала 38,1 % (проти 29,8 % серед хворих, що залишилися живими, p < 0,01), а частота одночасно наявних чотирьох коморбідних станів 37,3 % (проти 29,3 % серед хворих, що залишилися живими, p < 0,01).Розроблена модель імовірності дожиття до 80 років хворих на ІХС старшої вікової групи залежно від наявності у них коморбідних станів. Встановлено, що найбільший внесок у зниження тривалості життя належить АГ та ЦД, трохи менший – ХОЗЛ та дисліпідемії. Розроблена модель прогнозування тривалості життя хворих на ІХС похилого та старечого віку з урахуванням інформативних показників коморбідних станів. Найвагоміший вплив на зниження кількості залишкових років життя у хворих на ІХС старшого віку при АГ у віці 72–83 роки, при ЦД у віці 63–83 роки, при ХОЗЛ у віці 70–80 років, при дисліпідемії у віці 67–78 років. Встановлено, що у хворих на ІХС зі зниженою стійкістю до гіпоксії було більше коморбідних станів та тривалість життя була достовірно меншою. Порушення функціонального стану кардіореспіраторної системи пов’язані зі зниженням стійкості до гіпоксії у хворих на ІХС похилого та старечого віку. Створена математична модель прогнозування імовірності зниженої стійкості організму до гіпоксії у хворих на ІХС похилого та старечого віку із коморбідними станами. При цьому наявність ХОЗЛ у 1,49 раза, АГ у 1,35 раза підвищує ймовірність розвитку зниження стійкості до гіпоксії хворих на ІХС старшого віку. Менш підвищують ризик розвитку зниження стійкості до гіпоксії хворих на ІХС похилого та старечого віку ЦД в 1,29 раза та дисліпідемія в 1,20 раза.