Предмет дослідження – особливості прояву емоційних станів осіб із соціальною депривацією. Методи дослідження. З метою вирішення поставлених дослідницьких завдань та забезпечення об’єктивності дослідження в роботі використана низка
методів: теоретичні методи – теоретичний аналіз джерел, системноструктурний аналіз та інтерпретація отриманих даних; емпіричні методи – методи спостереження, моделювання, аналізу результатів діяльності, психодіагностичні методики: Методика визначення соціальної депривації та її підвидів у дорослих (Ю.Терлецька), Методика самооцінки емоційних станів
(А.Уессман і Д.Рікс), Особистісний опитувальник емоційного ставлення (А.Джерсайлд), Шкала позитивного афекту і негативного афекту, Опитувальник часової перспективи (Ф.Зімбардо), Шкала екзистенції (А.Лєнглє). Методи математичної статистики: критерій Краскела-Уоллеса; факторний аналіз; множинний регресійний аналіз; кореляційний аналіз. Статистична обробка даних здійснювалась за допомогою комп’ютерного забезпечення SPSS для Windows (версія 22.0). Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше встановлено особливості емоційних станів, емоційного ставлення та переживання соціальної депривації вимушених переселенців та приймаючого населення як гомогенної білатеральної групи, яка зазнає соціально обумовленого впливу на буденну свідомість та умови життєдіяльності; обґрунтовано деприваційну обумовленість емоційних станів чоловіків-переселенців на рівні зв'язку соціальної деприваціії свободи вибору зі зростанням ворожості та конфліктності, та посилення дихотомії піднесеностіпригніченості; визначено «трикутник» соціальної депривації жінки-переселенки, який складається з переживання соціальної гендерної депривації та її прямого зв’язку з загальної соціальною депривацією, соціальної депривації утрати сенсу та її прямого зв’язку з загальної соціальною депривацією, та їхньої взаємообумовленості; уточнено механізми ціннісно-смислового ототожнення груп в період
переживання суспільних криз на умовах позитивної ідентифікації, про що свідчить відсутність достовірних відмінностей за показниками екзистенційної сповненості особистості досліджуваних груп; провідну роль як вимушеності
так і вибору в генезі соціальної депривації досліджуваних; феноменологію соціальної деривації, екзистенційної депривації, переживання депривації утрати сенсу дістали подальшого розвитку уявлення про соціальну депривацію як
підставу для переживання станів стигматизація особистості, порушення життєвих перспектив, у зв’язку з чим виникнення стійкого емоційного негативного переживання розглядяється в контексті депривацієї втрати сенсу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що запропоновані підходи можуть бути використані в роботі центрів та служб з підтримки, соціально-психологічної реабілітації різних груп населення, які зазнають впливи соціальної депривації, стигматизації, а також в програмах фахової підготовки психологів, соціальних працівників та волонтерів.
