У дисертації здійснено комплексний аналіз стану наукової розробки проблеми середньовічного канонічного права, основних напрямів сучасних досліджень і новітніх підходів до інтерпретації західноєвропейських юридичних пам’яток Середніх віків. Встановлено внесок «національних шкіл» з дослідження церковного права у вивчення канонічного права класичного середньовіччя. Зазначено вплив зовнішніх чинників на розробку історії канонічного права.
З’ясовано основні категорії джерел, які забезпечили Граціану матеріали для «Декрету»: канони церковних соборів, папські декреталії, пенітенціали, патристичні тексти, римське право, капітулярії Каролінгів, а також частина підроблених юридичних текстів, теологічні та неканонічні джерела попередніх одинадцяти століть. Проаналізовано виправданість, характер і подробиці цитування біблійних текстів та псевдоапостольської літератури у формі так званих «канонів апостолів». Зазначено, що тексти раннього церковного права увійшли до сучасної кодифікації права католицької церкви лише завдяки «Декрету» Граціана. Проаналізовано наявні дані та історіографічну традицію щодо особистості Граціана: його імені, походження, місця народження, освіти, приналежності до чорного чи білого духовенства, наукової кваліфікації, місця роботи та написання його творів, дати створення, джерел запозичень і етапів композиції тексту «Декрету», дати й місця смерті каноніста. З’ясовано безпосередні джерела праці Граціана – дограціанівські канонічні збірники, а саме: «Панормія» та «Колекція трипартита» Іво Шартрського, «Колекція канонів» єпископа Ансельма Луккського (1036–1086), «Полікарп» (бл. 1111–1113) кардинала-диякона Григорія з титулом св. Хрізогона, «Збірка в трьох книгах» (1113–1120), «Книга про милосердя і справедливість» Алгера з Льєжа, «Етимології» Ісидора Севільського, «Сентенції магістра A.», ймовірно, Елмера Кентерберійського. Проаналізовано структуру та зміст «Декрету», дослідницький метод Граціана, подальший розвиток канонічного права як університетської дисципліни в рамках декретистики та декреталістики, постграціанські декретальні «колекції», які увійшли до «Корпусу канонічного права». Констатовано, що основними етапами формування «Корпусу канонічного права» є: 1) написання Граціаном «Гармонії суперечливих канонів» або «Декрету» (бл. 1240 р.); 2) оприлюднення в 1234 р. «Декреталій» або «Liber extra» папи Григорія IX (1227–1241), автором «колекції» був домініканець Раймондо да Пеньяфорт; 3) законотворча діяльність трьох римських понтифіків кінця XIII–початку XIVстоліть: «Книга шоста» або «Liber sextus decretalium» папи Боніфація VIII (1294–1303), «Клементіни» або «Конституції» папи Клемента V (1305–1314) та збірники «Extravagantes» і «Extravagantes Communes» папи Йоана XXII (1316–1334).
