Дисертація є комплексним дослідженням вітчизняної та зарубіжної історіографії вивчення «кримських проблем» в українсько-російських відносинах з авторським баченням сценарію розвитку подій у Криму в умовах військових дій.
У першому розділі «Стан наукового дослідження та теоретико-методологічні засади аналізу «кримського питання» проаналізовано вітчизняні та зарубіжні літературні джерела вивчення «кримських проблем» в українсько-російських відносинах.
Сформульовано ключові проблеми міждержавної взаємодії в умовах постбіполярності з урахуванням історичної ретроспективи.
Проведено аналіз та класифіковано сім груп літературних джерел.
Розглянуто методологічні інструментарії теорій інституціоналізму, кримського регіоналізму, балансу сил та геополітики Чорноморського регіону.
Використання теоретико-методологічного інструментарію класичної теорії регіонального комплексу безпеки дозволило спростувати твердження, сутність якого полягає в тому, що важливість України для Росії пояснюється лише питаннями економічного/енергетичного та військово-політичного характеру. В роботі доведено, що повна втрата Росією контролю над Україною – це крок до краху контролю з боку РФ над усією зоною геополітичних інтересів Москви.
У другому розділі «Українсько-російське протистояння: політико-ідеологічна реальність на півострові Крим» розглянуто події, які передували анексії Криму та створенню невизнаних утворень на сході Української держави до березня 2014 року.
Констатовано, що кримської кризи можна було б уникнути, якби в Конституції України із самого початку була чітка заборона виходу зі складу держави будь-якої територіально-адміністративної одиниці, що не виключає можливостей конституційного регулювання ймовірних територіальних модифікацій всередині держави.
Визначено, що після 2014 р. умови Мінського формату на відміну від російської сторони, українська сторона виконувала.
Відзначено, що діяльність української влади на російському напрямі характеризувалася слабкістю, що зумовлено на той час відсутністю міжнародної підтримки та Стратегія деокупації 2021 р. передбачала дипломатичний спосіб вирішення конфлікту.
Підкреслено, що трансформації в гуманітарній сфері, які мали місце в незалежній Україні, фактично не охоплювали Кримський півострів, отже, було створено підґрунтя для здійснення інформаційно-психологічних впливів Російської Федерації. Зазначене створило передумови спочатку для фрагментації гуманітарного простору, а потім призвело й до порушення територіальної цілісності Української держави шляхом окупації сусідньою державою частини української території.
У третьому розділі «Сценарний форсайт» та державна політика щодо Криму в умовах та після закінчення гарячої фази російсько-української війни» присвячений ймовірним сценаріям та загрозам щодо статусу Криму після повномасштабного вторгнення Росії.
Розглянуто невідворотні та варіативні тренди й загрози, а також основи державної політики України щодо відновлення Криму.
Запропоновано можливі сценарії та ймовірність реалізації кожного. Сформовано сценарій розвитку подій у Криму в умовах військових дій «Деокупація Криму військовим шляхом та її наслідки», в рамках якого враховано основні характеристики, ключові події, ключові гравці та індикатори реалізації сценарію.
Визначено пріоритетні напрямки після деокупації, в рамках якої вирішальне місце займають Стратегія когнітивної деокупації Криму та Стратегія відновлення Криму після деокупації.
Охарактеризовано основні ключові напрямки відновлення: нова інфраструктура; безпечний демонтаж Кримського мосту; енергетична незалежність; розвиток туристичної інфраструктури; відновлення та реалізація порушених прав корінних народів України; безпека та оборона Криму; відновлення верховенства права, всебічне забезпечення дотримання прав людини; захист екосистеми Криму. Однак, реалізація цієї Стратегії може зіткнутися з несподіваними викликами з боку РФ, яка може вжити непередбачуваних заходів для перешкоджання деокупації Криму.
Розглянуто правосуддя перехідного періоду, що сприятиме уникненню майбутніх конфліктів на території Кримського півострова та має стати ефективним механізмом в реалізації політики відновлення деокупованого Криму.
Зосереджено увагу на напрямки правосуддя перехідного періоду – притягнення винних до відповідальності за злочини колабораційної діяльності.
